У 2017 році українська столиця вдруге приймала Євробачення. Головною відмінністю між київським Євробаченням – 2004 та київським Євробаченням – 2017 стало те, що «друге» всеєвропейське свято естрадної пісні проходило у зовсім іншій Україні, геть не схожій на Україну – 2004.
У 2017 році наша держава опинилася фактично у тих умовах, які у 2004 році виглядали б сценарієм малоймовірної антиутопії – до цих умов можна віднести й фактичну (хоч і гібридну) війну з путинською Росією, окупацію майже восьми відсотків української території, фінансово-економічну (хоч і частково подолану) кризу, знецінення національної валюти та потенційну загрозу терористичних актів у всіх великих містах нашої держави (від Харкова до Одеси).
Особливої напруги додавало ще й те, що Україну на Євробаченні – 2016 у шведській столиці представлено було співачкою Джамалою (Сусанною Джамаладдіновою), кримською татаркою за національністю, яка перемогла у більш ніж запеклій боротьбі представника саме Російської Федерації.
Перемогу Джамали вважали контроверсійною та не зовсім справедливою не лише представники Російської Федерації, але й дехто з представників європейської бюрократії, переважно мотивуючи свою точку зору тим, що пісня Джамали «1944» про трагедію кримськотатарського народу не є форматом, прийнятним для Євробачення й наразі можна лише здогадуватися у яку копійку влетіла росіянам ця «євросолідарність» на тлі подальшого зниження цін на нафту.
Оскільки Росія посіла друге місце, то будь-який збій в організації пісенного конкурсу на київських горах автоматично означав би його проведення на берегах Москва-рєкі й тому інформаційна кампанія супроти київського ізводу Євробачення – 2017 була надпотужною не лише у Росії, але й в Україні, де рупором Кремля виступали телевізійні канали та інтернет-видання про-кремлівського політико-економічного лобі.
Головними напрямками інформаційної атаки проти українського Євробачення було обрано наступні доволі-таки дратівливі та несприятливі чинники – мовляв, у країні, де йде війна, пісенний конкурс проводити небезпечно, у країні страшенна корупція й кошти на Євробачення буде просто-напросто розкрадено, та й київська інфраструктура не є пристосованою для проведення подібних масштабних заходів.
Маємо зазначити, що українська сторона дала гідну відсіч по всіх напрямках – заходи безпеки були воістину безпрецедентними, кошти на Євробачення було знайдено, той мікрорайон Києва у якому проходив конкурс, було без особливого поспіху модернізовано та причепурено, та й відповідне місце для проведення конкурсу було знайдено, на диво, вчасно та доречно.
На цьому тлі не лише московські, але й київські волання з московської подачі про надто довгий ремонт станції метро «Лівобережна» (найближчої станції до місця проведення конкурсу) та про те, що пересічним киянам дошкуляють короки на головних автошляхах і дошкуляють, власне, через Євробачення, сприймалися як запальні, але безпідставні інвективи Моськи проти Слона із відомої байки.
Маркіян Лубківський, відомий український дипломат та екс-чиновник високого рангу, колишній посол України у Хорватії у 2006-2009 роках та Директор Турніру UEFA Євро – 2012, який проходив в Україні, втім, не без скепсису, зазначає:
– Євробачення – 2017 та футбольна першість Європи – 2012 не є заходами співмірними за розмірами… Футбольний чемпіонат вимагав значно масштабнішої організації і затрат… УЄФА витратила тоді на організацію Турніру в Україні та Польщі 500 мільйонів євро… Щодо Євробачення, то я не певен, що під час війни варто проводити такі заходи, коли одна частина країни воює та ховає загиблих, а інша – святкує… Багато чого робилося поспіхом та за великі кошти, деякі витрати не були виправданими…
З Маркіяном Лубківським не погоджується відомий театральний режисер та продюсер Сергій Проскурня:
– Війна не є перепоною для пісенного конкурсу… Радше, навпаки, тому що у країні, де йде війна, треба проводити саме подібні заходи… До нас приїхала уся Європа і уся Європа закохалася в Україну… Так, було багато побоювань – у країні війна, не має добре підготовленої інфраструктури, немає фінансів… Раптом виявилося, що усе є… і це «усе» спрацювало на користь України…
Також Сергій Проскурня, не вважає, що для нього, як для знаного режисера та блискучого інтелектуала, було нецікаво працювати креативним директором Євробачення – 2017, адже у тих таких інтелектуальних колах міцно укоренилася думка, про те, що Євробачення не є «високим стилем»:
– Для того, аби зробити Україні рекламу, можна і треба використовувати й «низькі жанри»… Євробачення є чудовим майданчиком для того аби презентувати нашу державу усьому світові… З рештою, трансляцію із Києва дивилася уся планета… До Євробачення повернулися чудові тексти… До Євробачення повернулася справжня поезія… Підготовка до конкурсу йшла від літа – 2016… Нам, мені та моїм однодумцям, вдалося посунути попередню команду та провести українізацію Євробачення, себто зробити його вкраїнським не лише за місцем проведення…
Міністр культури України Євген Ніщук, коментуючи доцільність проведення Євробачення для одного з вітчизняних видань наголосив, також, ось на чому :
– Євробачення – це ще одна можливість продемонструвати, що ми розвинена, позитивна, гостинна нація, яка проявила себе у 2012 році під час футбольного форуму. Ті ж шведи досі згадують, наскільки комфортно їм було у нас. Тоді багато змінили свою думку про Україну. «Євробачення» має показати, що у нас, всупереч неправдивій інформації, немає хаосу і розрухи. Так, ми переживаємо великі проблеми: політичні, економічні. Але я знаю, що ментально українці у складні для країни моменти вміють зібратися, відкинувши внутрішні протиріччя…. Я, та й всі українці, сподіваємося, що дуже скоро настане той день, коли буде припинена війна. І, нарешті, почнеться діалог. Після військових подій «Євробачення» – якраз той момент, який дасть для цього можливість. Мені дуже хочеться вірити, що «Євробачення» в Україні – це шлях до довгоочікуваного миру*.
Звісно ж, можна не у всьому погоджуватися із шановним паном Міністром. Можна нескінченно довго кепкувати, застосовуючи слова «перемога» та «зрада», але, підводячи підсумок другого (й сподіваємось не останнього) вітчизняного Євробачення, ми можемо беззастережно казати про чергову перемогу України. Про перемогу без лапок. І мова йтиме не лише про фінансовий зиск та про ремонт стомленої столичної інфраструктури. Столицю воюючої України побачили іноземці та переконалися у тому, що навіть під час війни ми не втрачаємо тієї могутньої та невитравної любові до життя, якою ми завжди відрізнялися – навіть у найважчі періоди нашої історії. Іноземці, які до 2017 року навряд чи знайшли б нашу країну на карті, іноземці, які чули лише про корупцію та про кровопролиття, побачили не лише пісенний конкурс – вони побачили Україну. І закохалися у неї…
Бесіду вів Ігор Скрипник
