Ганна Крисюк, засновник журналу «Бізнес Вумен», генеральний директор Книги Рекордів України, громадська діячка в ексклюзивному інтерв’ю для FD розповідає, наскільки непростою справою є популяризація України в світі та як змінилося життя українців після 2014 року…
Життя багатьох українців розділилося на два періоди — до 2014 року та після. Чим були для Вас події 2014 року — Революція Гідності та війна на сході?
— Знаєте, я дивлюся на життя не через призму минулого, а через те, що робити із минулим у майбутньому. Я добре пам’ятаю усе, що було у 2014, хто чим займався і де ці люди зараз, але треба жити далі і пам’ятати, що ми є взірцем та прикладом для наших дітей. Наші діти не зможуть бути кращими за нас, якщо ми не покажемо їм прикладу толерантності, вихованості та цивілізованої поведінки. Ми всі хочемо, щоб Україна стала цивілізованою державою, якою керуватимуть та у якій житимуть цивілізовані послідовні люди, що ніколи не допустять повторення трагічних подій минулого. І саме заради цього та миру в Україні потрібно шукати компроміс.
Ваш журнал акредитовано при Європарламенті, Ви часто відвідуєте різні країни не лише з метою популяризації України, але й з метою відстоювання політичної позиції нашої країни. Чи допомагає Вам держава у цьому? Яку допомогу отримуєте від української діаспори?
— Щодо акредитації журналу «Business Woman», то відразу маю сказати, що це не є моєю заслугою. Ми маємо дуже багато партнерів у різних країнах світу, багато соціально активних жінок, які керують власним бізнесом або одним із напрямів бізнесу, що дають інтерв’ю в наш журнал. Однією з таких наших подруг або партнерів є Марта Барандій. Її організацію акредитовано при Європарламенті.
Власне, це була її пропозиція, з огляду на те, що ми багато пишемо про жінок з Європи, які там живуть та працюють. Це для нас важливо. У нашому журналі є рубрика «Україна та Світ», у якій ми багато пишемо про українську діаспору. Попри те, що журнал видається виключно українською мовою, він дає змогу всім охочим краще ознайомитися з Україною. Що ж до державної допомоги, то ми ніколи не зверталися, власне, до держави. Я, на жаль, не знаю, якою є стратегія розвитку нашої держави у призмі бачення МЗС, але, спілкуючись з представниками цього відомства, можу сказати, що інколи хотілося б кращого. Адже наші дипломатичні представники за кордоном є обличчям України і 50 відсотків цього обличчя, на мою думку, треба міняти, бо вони не в змозі гідно репрезентувати позитивний імідж України.
Звісно ж, є чудові дипломати. Можу назвати, зокрема, нашого Посла в Угорщині Любов Непоп, нашого Посла в Австрії Олександра Щербу, також можу позитивно відзначити роботу наших послів у Чехії, Словенії, Канаді, Молдові, Фінляндії. За таких репрезентантів нашої країни не лише не соромно, ними можна пишатися. Ці люди дуже швидко реагують на будь-які події — навіть коли на географічних картах Крим позначають як частину Росії, то реакція наших дипломатичних представників є адекватною та блискавичною. Також велику роботу із просування українських національних інтересів за кордоном виконує українська діаспора. Зокрема, СКУМО — Світовий Конгрес Українських Молодіжних Організацій, яку очолює Мирослав Гочак. Ця організація має власні інтернет-ресурси, її представники є громадянами іноземних держав, вони там виросли, вони знають ці країни зсередини і водночас вони є українськими патріотами, які лобіюють українські інтереси. Це дуже важливо.
Розкажіть, будь ласка, про Вашу діяльність на посаді генерального директора Книги Рекордів України. Чому саме цю структуру Ви вирішили очолити?
— Книга Рекордів України є досить давнім проектом. Я увійшла до керівництва цим проектом як громадська діячка, що дало змогу ініціювати та втілити у життя велику кількість громадських, соціальних та телевізійних проектів на моєму рідному Прикарпатті. Очільник Книги Рекордів України Ігор Підчібій запропонував мені долучитися до цього проекту, більш масштабно його розвивати і я погодилася. Спочатку фіксувала рекорди як експерт, а тепер вже стала генеральним директором. Саме книга рекордів дає можливість знайомитись з особливими людьми, з воістину унікальними українцями, які встановлюють неймовірні рекорди і позитивно репрезентують Україну в світі.
Одним з Ваших останніх проектів є «Дитячий футбол миру». Ви проводите флешмоб у соцмережах. Скільки відомих людей вже долучилось до цього флешмобу?
— У нас є велика громадська спілка, яка називається «Промінь Україна». Її голова та засновник — Дмитро Банах, відомий громадський діяч з Прикарпаття. Він робить унікальні речі для об’єднання України, для того, щоб до нашої країни повернувся мир та різновекторно розвивались талановиті діти. Саме ця організація є організатором багатьох благодійних проектів, акцій та заходів на сході України, які проводимо спільно з одним із найкращих народних депутатів України Дмитром Лубінцем та громадськими організаціями «Я Волноваха», «Промінь Волноваха», «Жіноча рада Донбасу» та іншими. Саме там ми намагаємося проводити активне націонал-патріотичне виховання дітей та молоді, реалізовувати безліч міжнародних соціальних проектів, серед яких: «Діти просять миру», «Дитячий футбол миру», «Життя на Донбасі очима дітей», «Кухні народів світу», «Кращий український віночок» та інші. Є ще одна цікава ініціатива нашої організації — дитяча газета «Промінець», якою займається Іванна Янчук, також абетка-розмальовка для дітей, інформацію до якої пишуть діти з різних куточків України та світу, а ми її розповсюджуємо по різних країнах і областях України. Впевнені, така просвітницька робота змінить Україну на краще в правильному вихованні наших дітей
Непрості країни Ви обираєте для міжнародного діалогу. Чому так?
— Ми обираємо країни, де у нас є партнери та друзі, які готові нас зустріти, але велику увагу приділяємо і тим країнам, у яких зараз упереджене ставлення до України, і через наші позитивні соціальні проекти і чудових дітей люди за кордоном змінюють свою думку про Україну на кращу. Я добре пам’ятаю кілька наших поїздок минулих років до Греції, Сербії, нині — до Угорщини, Польщі, де саме діти показують, що у них немає непорозумінь з однолітками, а навпаки, — вони дружать, спілкуються і хочуть бачитись у майбутньому, то чому політики цього не бачать і замість компромісу дискутують… Зараз триває один наш проект «Дитячий футбол миру», в рамках якого понад 300 дітей з України відвідають 10 країн світу і зіграють 10 товариських турнірів миру. Першою країною, яка нас гостинно приймала, була Угорщина на чолі з Послом України в Угорщині Любов’ю Непоп, меценатом Золтаном Хорватом, представниками української діаспори Ярославою Хортяні та Юрієм Кравченком. Ми дуже просто показали, що діти, які грали у футбол, не знаючи мови порозумілися між собою, подружились і чекають наступної зустрічі на фестивалі футболу і підсумках проекту. Це маленький приклад великої дипломатії й миру, тому щиро дякую усім нашим організаторам: Дмитру Банаху, Дмитру Лубінцю, нашим співорганізаторам та партнерам: Аліні Скомороховій, Володимиру Василенку, Олександру Яремі, Мирославу Гочаку, Зоряні Столярчук, Сергію Зінченку, Золтану Хорвату, компанії Legea за підтримку і допомогу дітям побачити світ та гідно презентувати Україну і просити миру для нас усіх.
Як довго Ви надаєте допомогу дітям у прифронтовій зоні?
— Уже третій рік. Головно ми надаємо допомогу через громадську спілку «Промінь. Україна», через підтримку української діаспори, зокрема, й через вже згаданий СКУМО, велику допомогу надає українська громада Чехії, зокрема, українські профспілки, наші друзі з Польщі — університет Вища Школа Економіки. У кожній країні є громадські ініціативні організації, які реально бачать, що відбувається у нас на Сході, і також багато передають допомоги. Я не можу, втім, сказати, що гуманітарна допомога докорінно змінює свідомість людей на Сході. Більш дієвим є те, що діти, які відвідують Західну Україну, країни Європи, вже бачать усе розмаїття світу й стають іншими, повертаються додому і виховують своїх рідних.
Фактично, саме вони перевиховують своїх батьків і саме заради дітей ми реалізовуємо багато соціальних проектів.
Чи були негативні моменти під час Вашої діяльності на Сході?
— Звісно. Нам доводилося потрапляти під обстріли, нам доводилося стикатися із певним непорозумінням з боку певної частини місцевого населення. Ситуація на нашому сході є вкрай непростою, спочатку нам не довіряли, тепер просять приїхати знову й знову. І я знаю точно, що тих людей, які на сході спілкуються українською мовою, демонструють свою відданість Україні, не покинули свої домівки і намагаються там виживати, можна без перебільшення називати героями. І ми робитимемо усе можливе, щоб Україна була та залишалася єдиною, демократичною та цивілізованою державою заради наших дітей і їх розвитку.
Чого б Ви хотіли побажати читачам нашого видання у цей непростий час?
— Насамперед бажаю сприймати інформацію лише на позитиві. А також бажаю, щоб Ваш журнал читали у всьому світі.
