Про Оксану Білозір не треба розповідати багато. Її знають у країні всі. Це жінка, яка змогла поєднати власну творчість з кар’єрою політика, займатися дипломатією та волонтерством. Пані Оксана не йде у парламент нового скликання, але починає нову працю. Про майбутній проект, підсумки роботи в парламенті і творчі плани Оксана Білозір розповідає в інтерв’ю «Fashion of Diplomacy».
Ви не пішли у парламент 9-го скликання. Чим плануєте займатися?
— Я була у парламенті чотири скликання. І коли знову постало питання, чи йти до Верховної Ради, зрозуміла, що маю переходити працювати в іншу площину. Я залишаюсь у публічній політиці. Хочу працювати безпосередньо з громадянським суспільством. Починаю співпрацю із IMTD international. Це американська донорська організація, яка працює із USAID і різними благодійним фондами.
За їхніми підрахунками, в Україну за роки незалежності було введено благодійних коштів десятки мільярдів доларів. Виникли питання: «Де ті гроші? Як вони працювали?» Бо ефективності ніякої. Тому у 2018 році була переглянута вся донорська допомога не лише щодо України, а й до Грузії, Молдови, інших країн з простору СНД. Також країн Азії. Була створена нова організація — IMTD, яка працюватиме без посередників. Грантові кошти не будуть заходити в жодну державну установу, в жодну громадську організацію, яка працює через державу. Вони йтимуть до конкретної людини. Називається програма «Оздоровлення економіки України через інвестиції в малий бізнес». Я буду спікером цієї програми і головним політичним обличчям. З нетерпінням чекаю початку цієї роботи. Матиму можливість зустрічатися із нашими людьми, працювати, давати їм надію, зупиняти міграційні процеси.
У Вас і в парламенті були законодавчі ініціативи в цьому напрямку. Чи не так?
— Так. Однією із останніх моїх законодавчих ініціатив у восьмому скликанні був законопроект про сімейне підприємництво. Він впроваджений, щоб створити додаткове пільгове податкове поле. Щоб українська сім’я із трьох людей могла почати бізнес. Щоб наші люди не їхали десь на заробітки, а могли дома відкрити власну справу. І тепер у це сімейне підприємництво ми намагатимемося максимально вливати інвестиційну допомогу. Щоб зацікавити наших людей працювати тут. На себе і на країну.
Чим ще займалися у парламенті в цьому скликанні?
— Я обрала для себе напрямок гуманітарної безпеки. Ми знаходимося серед країн ризику, де йдуть війни — інформаційні, ментальні, релігійні. Все це сконцентроване в Україні.
Тому питання безпеки людини всередині суспільства має бути порядком денним для кожної країни, уряду, президента. Я намагалася гуманітарну безпеку як систему вибудувати в контексті законопроектів, які вносила на розгляд парламенту. Гуманітарна безпека — це захист прав людини. Це означає захистити право на власну територію свободи кожної людини. Ключовий мій законопроект у цьому напрямку — це закон про протидію булінгу.
Дитина має право на безпечне освітнє середовище. Будь-яке насильство неприпустиме.
Наступний мій законопроект в цій системі стосувався мобінгу — це насильство на робочому місці. Явище дуже поширилося в Україні.
Законопроект внесений у Верховну Раду. Не проголосований. Але тему ми підняли.
Наступна найважливіша складова цієї гуманітарної безпеки — інклюзія. Її відкрила Марина Порошенко. Вона почала з підтримки діток, які мають інвалідність. Але фактично інклюзія включає в себе соціалізацію конкретної людини у суспільство. Тому є велика проблема, яка не вирішена досі. Інклюзія — це і внутрішньо переміщені особи. І це люди, які пройшли АТО, і їхні родини. Держава до цього не дійшла. Маємо якісь точкові закони, але немає концептуального бачення. Тому я намагалася його сформувати. Три складові — дитина, доросла людина, і людина, вражена війною, та її сім’я. Це хвороба нашого суспільства. Я йду, але камінчик кинула і хвилі по воді в цій системі пішли і будуть працювати.
Чому Ви пішли у політику?
— Я працювала з партіями й окремими кандидатами на округах. Спілкувалася з людьми. Виборці довіряли свої голоси цим людям через довіру до мене. Потім зрозуміла, що можу працювати у парламенті краще, ніж ті, кого підтримую. І вирішила спробувати.
Щоб розуміти процеси, якими живе держава, я почала навчатися у Дипломатичній академії України при МЗС України Це була моя друга вища освіта. За два роки я отримала червоний диплом. І вже з 1999 року почала працювати у виборчій кампанії як довірена особа Євгена Марчука на посаду президента. А потім почалися парламентські вибори. Ми були знайомі з Петром Порошенком і Віктором Ющенком.
І Петро Олексійович запропонував Віктору Андрійовичу взяти мене у список. Спершу говорили про першу п’ятірку. Коли писала заяву уже було 35 місце. А коли прийшла на з’їзд, то побачила себе на 70 місці. Але я зрозуміла, що це моя нова політична стезя і її потрібно пройти знизу, з самого початку. Тоді «Наша Україна» взяла 70 мандатів.
Я розуміла, яка велика відповідальність переді мною буде. І бачу нині тенденцію, коли дуже багато творчих людей ідуть у парламент.
У них є великі здорові амбіції, але немає відчуття реальної відповідальності. І це стало однією з причин, чому не захотіла йти у нову Раду.
Ви були міністром культури і туризму. Що вдалося тоді зробити на посаді?
— Я зробила трансформацію. Коли прийшла, це було Міністерство культури й мистецтв. Фінансувалося за залишковим принципом. Я змінила філософію міністерства, об’єднавши з туризмом. Таким чином започаткувала новий формат Міністерство культури і туризму. Ми працювали за принципом — мистецтво це храм, а туризм — це дорога до нього. Тоді у нас з’явилося багато туристичних маршрутів, фестивалі. Стали затребувані самобутня національна культура і традиції, промисли. Люди почали будувати сервіс — невеличкі готелі, ресторани, концертні майданчики, приміщення для ярмарок. Започаткувався рух всередині країни. І це я вважаю одним із найбільших мої досягнень. Це як камінчик кинути, кола по воді підуть. Тоді мене вибили з політичної колії — я залишила посаду. Але кола від камінчика, якого кинула, пішли і до сих пір працюють. Правда, інші міністри, які приходили потім, все нищили. Але процес зупинити було неможливо.
Ви учасник бойовий дій в Афганістані. Як так сталося, що служили там?
— За радянських часів ніхто не питав. Йшов набір у Афганістан. Нам казали, що там дуже багато хлопців, треба їхати підтримувати їхній бойовий дух. І ми їздили. Різні були моменти. Я нагороджена 4 медалями. Коли почалася війна на Донбасі, я в кошмарному сні не могла собі це уявити. І що я визволятиму з хлопцями, до яких їздила в Афганістан, їхніх синів з полону на Донбасі.
Ви часто буваєте у зоні проведення ООС. Це великий ризик.
— Перші півтора року була там постійно. Коли було дуже важко у 2014–2015 роках я там багато працювала. Спершу як волонтер шукала полонених. Мої помічники підрахували, що я вивела з полону 326 чоловік. Це не просто приїхала і забрала, а шукала, складала списки, домовлялася. На це в мене пішло півтора року.
Я просто дякую Богу. Це тільки Божа воля була на це, що Він дав мені таку можливість і беріг мене. Тому що ми потрапляли у різні ситуації і я відчувала допомогу.
Один з цікавих фактів у Вашій біографії — Орден Зірки Італії. Як його отримали?
— Я 10 років перебувала у Парламентській Асамблеї Ради Європи. Підготувала дві доповіді. Насамперед займалася тим, що намагалася допомогти людям. Перша доповідь була про трудову міграцію жінок із Східної Європи. Хотіла захистити їх.
Наступна доповідь — «Нова європейська діаспора державна і міждержавна відповідь». Тобто я пропонувала ввести відповідальність держави, яка прийняла людей. Має захистити всі права — юридичні, соціальні, моральні, фізичні, фізіологічні. Найважливіше було встановити контакти між державами — щоб можна було розуміти, скільки людей їде, щоб можна було їх підтримати, захистити.
Досі наші трудові мігранти через посередницькі структури потрапляють у скрутне становище чи навіть рабство за кордоном. Людина має знати, що в неї є контакт, за яким може звернутися, і їй дадуть відповідь і допомогу.
А цього досі немає. Я працювала у тому сегменті. І я дуже багато контактувала з Італією, Іспанією. Тому за цю міжнародну роботу — захистити права людини, яка працює не у своїй країні, мені й вручили цей орден. Я маю право його одягати з орденами від Української держави.
Ви багато займаєтесь не лише об’єднанням українців в Україні, а й нашої діаспори. На що варто більше звертати увагу державі там?
— Я ділю їх на три групи. Стала діаспора і трудова міграція. І ще є третя група — українці, які живуть на автохтонних наших територіях. Це цілі села і містечка, де досі є українська мова у Польщі, Угорщині, Словаччині. До цих трьох груп має бути інший підхід. Абсолютно різний. У нас це не відпрацьовано. Найгірше, що ці три групи між собою за межами держави слабо комунікують. Революція Гідності трошки їх об’єднала. Світовий конгрес українців зараз дуже багато робить для того, щоб вони єдналися.
Досі жоден президент не визначив пріоритет — українці у світі як одна із частин зовнішньої політики. Поки цього ніхто не давав їм можливості відчути, що вони потрібні не на словах, а конкретними механізмами взаємодії.
Як вдається поєднувати особисте життя, кар’єру політика і творчість?
— Це просто моє життя. Я люблю активне життя. Не попсове. Шоу-бізнес ніколи для мене не був заробітком. Це завжди була реалізація. Спосіб розвивати культуру. Всі з малих дітей до дорослих знають «Україночку». А це багато означає і для мене і вірю, що для країни.
Поділіться творчими планами.
— Зараз записую нову музику. Мене це дуже надихає. Напрацьовую новий альбом. 23 серпня у мене буде великий концерт, присвячений 40-річчю «Ватри» під керівництвом Ігоря Білозіра. Дуже хочу, щоб до цієї дати Ігор отримав Героя України посмертно. Він це заслужив. Його пісні звучать в кожній українській хаті по цілому світу. Без його пісень сьогодні українці були б бідніші душевно.
ДОВІДКА
Оксана Білозір була народним депутатом чотирьох скликань Верховної Ради. Очолювала Міністерство культури.
Кандидат юридичних наук, професор. Має також науковий ступінь магістра зовнішньої політики та дипломатії. Викладала в Інституті культури і мистецтв. Зараз переходить в докторантуру у Київський Національний університет, Інститут політології. Народний Посол України. Учасник бойових дій.
Нагороджена Орденом Ярослава Мудрого, багатьма медалями міністерств, відомств та організацій.
Має звання народної артистки.
Голова Всеукраїнської громадської організації «Українська взаємодопомога» і голова Всеукраїнського об’єднання «Жінок-депутатів». Заступник голови Національної комісії з питань закордонних українців.
— Я люблю дуже подорожувати. Мені подобаються гори. А всім би порадила поїхати на південь України. Рожеве озеро має побачити кожен. Воно унікальне. А ще Біле озеро на Поліссі. І Карпати мають побачити всі, — радить Оксана Білозір.
