Не треба зараз запитувати по кому дзвонить дзвін… По всіх нас!
Питання безпеки вже стукає у двері кожного
У Східній Європі на сьогоднішній день сконцентрувалося 90% воєнних конфліктів континенту. Із семи збройних протистоянь Європи – шість знаходяться на Сході. Тому вже точно можна говорити, що Східна Європа – це пояс нестабільності. Це пояс, який завдає великі ризики європейському устрою і світовому порядку в цілому. Тому якнайшвидше треба прийти до спільної уяви, що питання, які сьогодні є у Криму чи на Донбасі – це не українське питання, а російське. Питання, які є у Придністров’ї, Південній Осетії та Абхазії, Нагірному Карабасі і окупованих дванадцяти регіонах Азербайджану – це російське питання. Тобто події, які відбуваються сьогодні на Сході Європи – це геополітичні події. Це не конфлікти національного, чи внутрішньо-національного виміру. І якщо ми усвідомлюємо, що це геополітичні події, то врегульовувати їх можливо виключно геополітичними інструментами. Для цього нам необхідно продемонструвати солідарність, що ми розуміємо замисел проблеми і маємо солідарний план як її врегульовувати.
Ким би ти сьогодні не був – ти на перше місце ставиш питання війни
Якщо ти не даєш відповідь на питання власної ідентичності України, на її суверенітет і незалежність – говорити про бізнес, про вчителя, про медика дуже важко. Спочатку треба дати відповідь на питання – як перемогти ворога. Не як мир організувати! Бо мир завжди буває після війни. Чи переможної, чи капітуляційної, але після війни. І коли ми говоримо про облаштування сьогоднішнього дня – ми повинні пам’ятати, що перше питання, яке у нас на порядку денному – це війна.
Виграти війну – справа не одного року, але це питання українського діла
Можна подивитись міліарну історію і прийти до декількох уроків. З однієї сторони нам треба підтримувати великий рівень національного духу. Бо якщо дух падає – вам не допоможуть ані автомат Калашникова, ані ракета БУК. Це непотріб. Водночас м’язами на війні, другим фронтом є економіка. Це опосередковане змагання економік.
Українська економіка – сплячий слон
Я давно і глибоко відданий ідеї української економічної оригінальності
Такої не розробленої економіки, як українська, більше немає ніде у Європі. Нас не може замінити ні польська економіка, ні чеська, ні болгарська, ні румунська, жодна. Насправді ми говоримо про унікум. Унікум, над яким нам усім треба працювати, як його привести до одного знаменника і як його запустити. Запустити на світовому рівні цей мало економічно освоєний регіон Європи.
Все, що до 5% – це трата часу
Я безкінечно люблю дебати щодо економічних питань і маю власний погляд як запустити українську національну економіку з динамікою від 5%. Тому що все, що до 5% – це трата часу, це не цікава модель, не цікаво витрачати ресурси. Але для цього, знову ж таки, потрібна солідарність. Солідарність не простого виміру. Треба дати спільну оцінку всім недолікам, які сьогодні гальмують економіку. Якщо ми правильно і консолідовано дамо оцінку тому, що нас стримує нам легко буде набирати план дій що треба робити. Бо якщо діагностика не правильна – то і лікування буде не правильне.
Ми бездефіцитна країна
Питання, які ставить бізнес – це план дій для чутливого уряду
Дефіцит пенсійного фонду сьогодні 140 мільярдів гривень, а державного бюджету 77 мільярдів гривень. Ми сьогодні, маючи війну, пам’ятаємо, що 56% української економіки у тіні. І це наслідок попередніх причин. Бізнес сьогодні каже – мені не подобається фіскальна політика, фіскальне адміністрування, взагалі не подобається митниця. Регуляторна, реєстраційна, земельна політика не подобається. Водночас потрібно дати всього 5–7 відповідей, які для чутливого уряду є план що треба зробити за 4–5 місяців, щоб рівень тінізації був не 56, а хоча би 36%. І якщо у нас детінізація 20% – у нас немає дефіциту державного бюджету, і половини дефіциту пенсійного фонду. Коли українець з українцем домовляються і починають легально, публічно працювати на користь перемоги, на користь робочого місця, на користь бідної людини, усунувши в урядуванні ті помилки, які роблять тінізацію, ми виявляється бездефіцитна країна.
Не люблю слово «фіскал»
Перше, що треба «уразумєть», що податки не стягують – податки платять!
Модель повинна бути налаштована не з точки зору фіскала, я прийшов і забрав, модель повинна мотивувати податкові стосунки з державою. Я переконаний, що 90% бізнесу сьогодні хочуть жити чесно. І ті 56%, які сьогодні працюють у тіні – це не кримінальний бізнес, це тіньовий бізнес. Криміналу серед нього – 3 можливо 5%, як у Німеччині, як у Франції. А решта хочуть жити чесно, прозоро зі своєю власною державою. Але вони не знаходять урядування у тих речах, які роблять на Заході Європи платника публічним, прозорим, чесним. Так, ми відстали, для них, це частина історії і культури. Але подолати цю прірву ми можемо правильною організацією відносин. Це те, що найбільше нас вчить. Ось приклад ланцюгового зв’язку: 56% тіньової економіки. Тіньова економіка любить готівку. Вона не любить безготівку, карточок, не любить публічного платежу. Сьогодні, якщо взяти структуру грошової маси в Україні, кожна четверта гривня – це готівка. Точніше 23%. А це самий не ефективний агрегат, який не працює на національну економіку. Кожна країна, кожен центробанк має одне устремління – мінімізувати готівку, перевести її в електронні гроші, гроші на рахунках, на депозитах, у будь-яку форму безготівкового характеру. Бо безготівкова форма є ресурсом кредитування економіки, дешевого, довгого кредиту. А у нас є тіньова економіка, яка забирає усі кредитні ресурси і переводить їх у готівку. Бо з готівкою безпечніше жити при наших фіскальних, право-охоронних, міжсуб’єктних органах і таке інше. Чим більше ми маємо готівки, тим менше ми маємо кредитної практики. Чим менша кредитна практика, тим вищі відсоткові ставки. І ми прийшли до того, що за останні 5 років поняття кредитування суб’єктів господарювання в Україні відсутнє.
Якщо економіка працює у сірому форматі – кредитування немає
Тіньова економіка потребує готівки. Готівка витікає з балансів банків. Це не правильна економіка. Я не хочу комусь давати оцінки. Але якщо ми разом однаково дивимося на проблему – я переконаний, що через наш діалог з’явиться відповідь, як з цією проблемою боротися. Відповідь не є вузька.
Економіка, це така леді, яка віддасть, якщо ти в неї вклав
Щоб темпи росту були від 5% треба вкласти 20% від ВВП
Всі розуміють, що треба зробити детінізацію, всі розуміють, що необхідно мобілізувати інвестиції та ресурси. І щоб темпи росту були від 5% треба вкласти 20% від валового продукту. Якщо у нас валовий продукт 2 трл. 219 млрд. грн. треба вкласти приблизно 500 млрд. грн. або депозитів, або кредитів, або інвестицій чи портфельних, чи прямих. Суть одна – дайте ресурс, чим довший тим краще, у 500 млрд. грн. і ми побачимо, що наша економіка буде рости на 5% за рік. Бо все, що нижче, я вважаю не конструктивним і не професійним. Дарма говорити про 1,5 відсотка росту і чекати 365 днів після того, як ми три роки тому обвалилися на 17 %, 2 роки тому на 14 %, а зараз живемо у депресії. Така макроекономіка не для нас.
Нам потрібна легалізація капіталу аби прийти до діалогу з бізнесом
Нульова декларація – це сповідь перед причастям
Як повернути той капітал, який працює по всьому світу в офшорах? Це не дорога усипана цукром, але це велика робота для політиків. Зробивши легалізацію капіталу, ми повинні прийти до амністії, до амністії перш за все фіскальної. І це не популярні кроки. І ті хто збираються на вибори це не підтримують. Але ті хто хочуть бачити Україну ефективною – вони підтримають. І після легалізації та амністії капіталу настане гарний час, як сповідь перед причастям. Бо сповідь для людини – це нульова декларація. І не важливо ти службовець чи ні. Бо всі країни від Болгарії до Балтії керувалися триєдиним принципом: легалізація, амністія і нульова декларація. Це передбачає: людина фіксує не те, що вдома лежить, а те що вона принесла, поклала на рахунок і зафіксувала. І з цього моменту людина починає нові відносини зі своєю державою. І ці декларації – не підстава для прокуратури бігати за людиною. Завдання держави зробити перший крок на зустріч. Не як прокуратуру пустити по сліду людини, а як з Різдва Хрестового почати нові відносини. Нульова декларація, легалізація та амністія – це твоя сповідь перед державою за всі роки, і свідчення того, що з цього моменту всі ми разом, кожен українець починає нові відносини з державою. Хто залишиться працювати, хто буде ефективним при нових умовах – відповідь дасть сам ринок. Але ваша природа має бути легальною. Кримінальну складову ми маємо віднести до особливого порядку застосування. Уряд повинен це почути!
Кращий фінансист держави це її громадянин
Нам потрібно 20 мільярдів доларів
Ми вже три роки живемо з одним «сакральним» завданням, щоб нам МВФ за 4 роки видав 17,5 млрд. доларів. Паралельно за 2014 рік люди взяли з банківської системи 8 млрд. доларів, рік потому 7 млрд. доларів. І до сьогоднішнього дня внески населення в іноземній валюті зменшуються у банківській системі. Але ж найкращий фінансист держави це громадянин цієї держави. А ми за два роки забрали з банківської системи майже стільки, скільки МВФ нам дасть за наступні 4 роки. Тоді виникає питання – українці розуміють, що від них, а не від МВФ, залежить де вони будуть в економічному розвитку? Для того щоб у нас був приріст у 5% ВВП нам потрібно 20 мільярдів доларів. 3/4 цього ресурсу ми самі забрали від себе. І це не проблема Європи чи МВФ. Але ж українці скажуть, ми не підемо з грошима до банків, тому що, приміром, 2 роки тому впроваджено плату з доходів депозитів фізосіб у комерційних банках України. Тобто громадянин, який приніс свої гроші до банку, має сплатити податок від депозитних накопичень. Уряд взагалі розуміє, що вкладник сьогодні тікає з банківської системи? Якби стояла черга за депозитами, то хоч і без великої логіки, але ж можна було б зрозуміти запровадження цього податку. Але ж зараз люди забрали 15 мільярдів у валюті, а уряд їх наздоганяє і каже – те що залишилося ми обкладаємо податком.
Я думав, що створив систему, яку ніхто не перекине
Кредо – довіра. З цього слова починається банківництво. Якщо Центральному банку довіряють 12%, комерційним банкам 9%, у нас ніякого банківництва не буде. Тому у нас в Е-деклараціях у всіх все лежить вдома, під ліжком, під диваном, під сіткою рабицею і так далі. Тому шановні, це ми створили такий образ банківської системи, ми ще по соціалістичному на це дивимося, банк лопнув – ми всі аплодуємо. 4 роки тому фінансова криза була у Західній Європі, в Італії, Іспанії, Кіпрі. І от Іспанія, приміром, перша програма, яку вона розробляє – це спасіння трьох системних банків. Ніхто не дозволяє бавитися з банками. А у нас 88 банків лопнуло під аплодисменти. У нас хобі з’явилося – кожен тиждень якийсь банк має валятися під ногами. У нас сьогодні активів у Фонді держмайна більше ніж у НАК Нафтогаз.
Блудними дорогами йдемо
Зараз іде дискусія, що робити з пенсійним віком. 140 мільярдів дефіциту пенсійного фонду – це удвічі більше боргу держави. І з цим треба щось робити. Нам пропонують ганебні шляхи – не усувати причину, а просто йти по наслідках. При тривалості життя у середньому 63 роки, нам пропонують пенсію у 65 років. Це безглуздя. Бо ми працюємо з наслідковими речами не усуваючи причини. Тобто блудними дорогами йдемо.
Перший стратегічний вкладник – це той, хто несе свої заощадження
З чого починається інвестиція? Коли громадянин йде у банк за депозитом. Це світло на світлофорі, яке сповіщає, що з’явилася мотивація мобілізувати ресурси. Перший стратегічний вкладник – це той, хто несе свої заощадження, другий – це національний бізнес, третій – це прямі або портфельні іноземні інвестиції. Але все починається з вкладника. Якщо він дає акцепт, що мені подобаються ваші мотиви і надійність – я перший вкладник. Не поляк першим принесе сюди гроші. Все починається з людини, яка живе з тобою на одній площадці. Якщо вона повірила в банківництво – ми дійсно запроваджуємо глобальну політику інвестицій. Якщо сьогодні прийде вкладник, я вам гарантую – через 4–5 місяців прийде національний бізнес зі своїми грошима, а через півтора-два роки прийде іноземний інвестор.
Потрібна колегія, якій би ми всі повірили
Треба, щоб хтось вийшов і сказав, що оголошено легалізація капіталу. Одному прем’єру не повірять, скаже Президент – не повірять, скаже голова Верховної Ради – не повірять. Хто це повинен робити? У Європі це робили уряди Національної єдності. Вони говорили, що ми виступаємо єдиною, гарантоздатною силою і хочемо оголосити план дій, який увінчається результатом, іншої дороги немає. Якщо ми за приклад беремо ефективні і високорозвинені країни – то перше що ми побачимо, що це країни, де є національна єдність, тобто вирішене національне питання. Бо поки не вирішене національне питання не беріться ані за економічні, ані за соціальні реформації. Вони не матимуть успіху. Спочатку треба стати родиною, цільними, солідарними. І друге – країни високих стандартів – це країни високої демократії. Жодна країна режиму не дасть високих економічних стандартів, не дасть високих соціальних стандартів. Тому мільйон раз буду повторювати – модель для України – це політика національного відродження, демократизація і європейська інтеграція, яка дає дорожню карту як діяти далі.
Чому Путін бродить по Східному Донбасу
У нас сьогодні є війна. Це найбільший іспит нашому суверенітету і територіальній цілісності. Від нас вимагається повна мобілізація. Що у таких умовах каже Конституція? Конституція каже, шановні, якщо у вас війна – забудьте про вибори. Аристотель казав – перший крок до правди починається з дефініцій. Якщо ви правильно сформулювали дефініцію, тобто, якщо ви правильно назвали питання чи проблему – ви правильно усвідомили як на неї відповідати. Якщо ви лживо називаєте її – у вас лживі плани. Конституція каже: під час війни не займайтеся політичним цькуванням. Від вас вимагається лише одне – внутрішня інтеграція. У нас у 42-му році виборів не було, і в 43-му і в 44-му не було виборів. А в Німеччині на жодній з територій виборів не було ще 4 роки після війни, тому що у 46-му році перемогла би партія Гітлера. От і ми маємо йти по конституційній лінії аналізу війни. Або треба викинути Конституцію. Якщо ми не викидаємо Конституцію, тоді в умовах війни, не треба з нею «упражнятися», не треба під час війни її змінювати. Конституція під час війни спрямовує нас на створення уряду національного порозуміння. Ми всі повинні навчитися говорити одним голосом хоча би по 10–15-ти пріоритетним питанням, щоб перемогти ворога. Перша ознака утвореної нації – це коли 2/3 питань вирішуються з однієї узгодженої позиції. От запитайте сьогодні поляка, яке у них перше питання? Вони скажуть – перше питання, це робити чи не робити аборти, а друге питання це ПДВ: 21% чи 17%. Бо питання мови, історії і культури для них має єдину відповідь. А ми кажемо, що це зараз не важливо. Водночас, Путін зараз бродить по Східному Донбасу, не лише тому що він агресор, а тому що, хай вибачать мене усі, хто не згоден, ця територія – найслабкіша ланка нашої національної єдності. Бо коли Путін ходить по Донбасу, він чує російську мову, він ходить у російську церкву, він читає російську газету, він ходить у російський театр, він дивиться російське телебачення. Це готовий «русский мир». Ті, хто добре знають українську історію, вони добре розуміють, чому Донбас русифікований і руськооцерковлений. Ми розуміємо, що це спрямована політика, яка велася більше трьохсот років. Люди стали жертвами такої політики. Але коли ми говоримо з чого починати, то не з Євроінтеграції, не з зовнішньої політики, не з демократизації, а з національного відродження. Коли я займався цією політикою, відбудовували Батурин, Чигирин, Крути, я на усіх прес-конференціях чув – «пане Президент, чи це не дорого? Чи не дорого будувати пам’ятник Голодомору за 103 мільйона гривень?» Я відповідав – запитайте у євреїв скільки Яд ва-Шем коштував і коштує до сьогоднішнього дня? Це не лише трагедія. Це та консолідуюча річ, яка торкається і дітей, і онуків. А нам нав’язують через російську церкву, ЗМІ, театр чи кіно слова новорос, малорос, хохол. А я українець і за мною стоїть багата історія і великий внесок у світову розбудову. Я переконаний, що ми розумнішаємо. Ми починаємо спиратися на активи, які раніше не працювали, або були невідомі для нас. Головне, щоб у нас руки не опускалися. Щоб не було зневір’я. Щоб не думалося, що влада не та чи шаровари не такі. Бо мало яка нація після 300 років безпам’ятства, не маючи своєї централізованої держави, з’являється на європейській мапі. А європейська мапа дуже розписана. За кожен шматочок йшла віковічна боротьба. І ось з’являється не нова держава, а держава, яка має тисячолітній історичний спадок після трьох століть гноблення. З’являється держава з найбільшою національною територією. То я думаю, що «желваки бігають» не в одного політичного гравця. Як трапилось так, що з’явилася держава, якої 300 років на мапі майже не було, яку після першої світової поділили десятьма кордонами, після другої світової просто забули. Насправді, це найцікавіший у Європі державний проект, становлення ретро-держави, якою є Україна. Із суспільством, яке частково денаціоналізоване, русифіковане, але дайте нам одне покоління, яке б пожило у нашій цілеспрямованій національній політиці і Україна нічим не поступиться ні полякам, ні болгарам ні мадярам, нікому.
Ми навчилися голосувати, але не навчилися обирати
Громадянин немає на кого зважати бо він за все відповідає
Демократія, це завжди стаціонарний урок. Не заочний, не вечірній, а завжди стаціонарний. Комусь одних виборів досить, аби усвідомити свою відповідальність, а хтось усе життя голосуватиме і так цього не зрозуміє. І це не докір, а це важкий і тривалий національний процес. І тому треба мати велике терпіння один до одного. Не наша місія бігти за поколінням, що відходить. Не треба старше покоління, зокрема на Донбасі, ставити у шеренгу і вимагати завтра говорити з галицьким акцентом. Наша місія, щоб його діти чи онуки знали українську. Тобто національна політика має бути напористою але коректною до людини. Можна вирішувати питання війною чи ловити по підвалинах і бити пики, але кажуть, це дуже дорого. Тому придумали політичні партії, які повинні вирішувати конфлікти, що виникають у суспільстві.
Зараз ми маємо найкраще українське покоління з тих, що ми знаємо.
Цьому поколінню більше дано, але з нього і більше спитають нащадки.
