Чому наша держава лише на 27 році існування започатковує мережу власних культурно-інформаційних закладів, у яких країнах будуть відкриті перші філії Українського Інституту та як здійснюватиметься їх фінансування?
Ексклюзивно для FD, Володимир Лук’янов, виконавчий директор «Державної установи «Український інститут».
Якою є головна мета діяльності «Українського Інституту»?
— Головною метою «Українського інституту» (і це прописано на першій сторінці його Статуту) є презентація України за кордоном.
Ми повинні показати, що Україна має потужну модернову культуру і не забуває про своє минуле. В Україні зараз багато нових молодих облич — в арт-культурі, в поп-культурі та у кінематографі, який бурхливо розвивається з 2014 року. Інститут також популяризуватиме українську, адже за кордоном є попит на вивчення нашої мови, і тому у Статуті чітко прописано викладання української іноземцям.
Як саме здійснюватиметься викладання? У вигляді створення шкіл чи на базі Інституту?
— На базі Інституту. Система викладання нагадуватиме викладання англійської мови у Британській Раді або ж систему викладання німецької у «Гьоте-Інституті». Для створення такої системи потрібен час. З Міністерством освіти та науки України ми маємо визначитися щодо того, як викладатиметься українська мова та ким — викладачами з України чи, скажімо, дипломованими спеціалістами, представниками закордонного українства.
Чи можна стверджувати, що Україна нарешті досягла того статусу, коли ми можемо уповні розвивати нашу власну публічну та культурну дипломатію?
— Наш Міністр хотів це зробити ще у 2015 році. Але ми повинні були дотриматися певних бюрократичних процедур. Минулого року було прийнято постанову Кабінету Міністрів, відповідно до якої «Український інститут» почав створюватися як державна інституція, зокрема було передбачено і його фінансування.
Дехто каже, що 20 мільйонів гривень, які закладено цього року на розвиток Інституту, — це дуже мало, але мені хочеться відповісти, що нехай бодай щось базове почне працювати. Коли почнеться повномасштабна робота, тоді ми зможемо говорити мовою цифр.
Чим обумовлюється створення «Українського інституту» саме у 2015 році?
— Це пов’язано з подіями 2014 року. Коли сталася анексія Криму, коли почалася війна на сході України, ми почали розуміти, що сучасна Україна є недостатньо ефективно репрезентована у світі.
Але Україна існує як самостійна держава вже понад 26 років. Чому раніше про це не думали?
— Можу відповісти питанням на питання. А чому раніше не знімали так багато українських фільмів? Чому раніше не видавали так багато українських книг? Чому не було створено Український інститут книги із закладеним на цей рік бюджетом у 200 мільйонів гривень?
До 2014 року про це ніхто не міг навіть мріяти…
Тобто, можна сказати, що 2014 рік, Євромайдан, трагічні події навесні та війна підштовхнули керівництво держави до створення нової концепції української держави?
— Як казав Президент України, 2014 рік був початком остаточного розриву тих уз, які поєднували нас із Радянським Союзом. 27 років тому, на мою думку, ми лишень оформилися як незалежна держава з територією в 603.700 квадратних кілометрів. У 2014 році відбувся серйозний злам у нашій свідомості — ми зрозуміли, що повинні створювати нові проекти, знімати нові фільми, видавати більше книжок, більше говорити про свою країну за кордоном. Ту ж таки Британську Раду створено сто років тому, британська держава існує значно довше, отже й британці пройшли певний шлях щоб усвідомити, що подібна репрезентація власної країни за кордоном є потрібною.
Якими є критерії конкурсного відбору на посаду директора Інституту?
— Ми взяли найкраще з досвіду Британської Ради, «Французького Інституту» та «Гьоте-Інституту». Ми прописали таку структуру конкурсу, у якій є присутньою Експертна комісія, що обирає фахову Конкурсну комісію, та Наглядова рада. Конкурсний відбір здійснюється шляхом оцінювання Конкурсною комісією презентацій проектів програм розвитку Інституту та проведення співбесіди з кожним кандидатом окремо. Критеріями конкурсного відбору на посаду генерального директора стали професіоналізм, відповідальність та чесність, усвідомлення того, що використання державних коштів у добу збройної агресії проти українського народу повинно відбуватися за пріоритетними для держави та зрозумілими пересічному українцю напрямками. Тому важливим елементом діяльності Конкурсної комісії було правильне акцентування на якостях, здібностях, вміннях та навичках, які потрібні справжньому комунікатору України у закордонному інформаційному просторі.
До речі, до Експертної комісії входять особи, які є дуже шанованими та авторитетними в українському культурному просторі, наприклад, Іван Козленко, дуже авторитетна людина у світі кіно, Тетяна Терен, на той час директорка Українського інституту книги, Ольга Сагайдак, співзасновниця благодійного фонду «Мистецькі надра» та інші відомі люди. Експертна комісія обирає шістьох членів Конкурсної комісії. До складу Конкурсної комісії, за пропозицією МЗС, увійшли і відомий арт-менеджер Павло Гудімов, і президент Американської торговельної палати в Україні Андрю Гундер, який свого часу у Лондоні впродовж 5 років очолював місцевий «Український інститут». За пропозицією Міністра, до складу також включено представницю «Чеського інституту» в Україні Люціє Ржегоржікову, яка має персональний успішний досвід керування чеським аналогом «Українського інституту».
Хотів би зазначити, що саме Міністерство виступає «секретарем», який забезпечує діяльність зазначених комісій. Першим завданням є обрання і призначення генерального директора «Українського інституту», а вже потім, після прийняття політичного рішення про відкриття філій Інституту за кордоном, обиратимуться також і керівники цих філій.
Наразі можу повідомити, що Конкурсна комісія обрала переможцем за підсумками відбору на посаду генерального директора кандидатуру Володимира Шейка, Тетяна Філевська посіла друге місце, з чим я їх щиро особисто вітаю. Тепер Наглядова рада, що діє на постійній основі з метою забезпечення в Інституті балансу інтересів держави, суспільства та суб’єктів діяльності у сфері культури, дотримання принципів законності, незалежності, об’єктивності, прозорості, доступності для громадськості, має розглянути обрані кандидатури і затвердити переможця. До речі, наказом МЗС № 181 від 20 квітня цього року Наглядова рада «Українського I:[?/J8інституту» вже створена.
Які державні установи, окрім МЗС, є дотичними до створення Інституту? Як складається співпраця між цими установами? Чи досягнуто порозуміння?
— Як я вже згадав, є Наглядова рада, до персонального складу якої увійшли відомі в Україні особистості — Ахмет Сеїтаблаєв, Влад Троїцький, Лілія Млинарич, а також представники Міністерства культури, адже ми пропагуватимемо українську культуру, Міністерство освіти та науки, тому що ми прагнемо викладати українську мову за кордоном, і Міністерство інформаційної політики через те, що сучасні геополітичні умови, у яких перебуває наша держава, вимагають потужної інформаційної політики назовні. Також від Верховної Ради України представлено першого заступника голови Комітету з питань культури і духовності народного депутата Ірину Подоляк.
Від МЗС — Василь Боднар, заступник міністра, який курує напрям культурної та публічної дипломатії.
Щодо співпраці, то дуже багато людей ставлять дивне питання — мовляв, а скільки коштів виділятиметься для заходів в Україні?
Тому маю наголосити, що «Український інститут» створюється для популяризації української культури в інших країнах. В Україні цим займатиметься Український культурний фонд, який нещодавно було створено, функціонує Український інститут книги. Наша ж головна мета — популяризація української культури за кордоном.
Наскільки потужним буде фінансування Інституту?
— Це питання повинне усвідомлюватися та вирішуватися на вищому державному рівні. Якщо ми хочемо працювати на рівні та за масштабами діяльності аналогічних закордонних інституцій, то відповідні обсяги фінансування, в першу чергу, мають знайти підтримку у Міністерство фінансів. Себто, фінансування не повинно скорочуватися, бюджети не повинні обрізатися, — простіше кажучи, не лише МЗС повинно розуміти важливість нашого Інституту. Я вважаю, що наше фінансування має бути на рівні Українського інституту книги. У Статуті «Українського інституту» йдеться про «змішане» фінансування, отже бюджетні кошти — це переважно на виплату зарплат, функціонування закордонних філій. Якщо ж ми доведемо, що результативно працюємо, то люди самі почнуть вкладати гроші у популяризацію української культури за кордоном.
У яких країнах інститути української культури відкриватимуться передусім?
— Передусім в Європі. Міністр під час тематичної прес-конференції в МЗС називав чотири країни — Франція, Німеччина, Італія, Польща. Водночас зазначу, що наш Посол у Туреччині пан А. Сибіга доклав зусиль до початку академічного вивчення української мови у Стамбульському університеті — там відкрито спеціальність «українська мова та література». Це була його власна ініціатива, але у майбутньому, напевно, цим займатимуться філії «Українського інституту». У Нью-Йорку, Лондоні та Стокгольмі вже є аналоги «Українського інституту», які було відкрито зусиллями місцевих дипломатичних та громадських осередків, тому ми радо будемо вести співпрацю і з ними.
Наприклад, на базі «Українського інституту» у Стокгольмі ми можемо створити регіональний «скандинавський» центр.
На Вашу думку, скільки часу займатиме процес відкриття філій «Українського інституту» по всьому світу?
— Тут все впирається у банальну проблему фінансування. Якщо фінансування буде добрим, то впродовж 4 років можна буде відкрити близько 10–12 філій. Одна із умов конкурсу полягає у тому, що генеральний директор має бачити перспективу розвитку Інституту не лише на перший рік, але на 3–4 роки вперед.
Який із культурних інститутів було взято за зразок? Адже є і «Гьоте-Інститут» і Британська Рада…
— За зразок ми брали найкраще, що є у них усіх. Багато чого у нашому Статуті запозичено із їхніх статутів.
Чи буде в Україні на базі Інституту проводиться підготовка дипломатичних кадрів, — скажімо, у стінах реформованої Дипломатичної Академії при МЗС?
— Так, Дипломатичну Академію при Міністерстві було реформовано. Зараз в Академії проходять стажування ті, хто виграли конкурс і працюватимуть у центральному апараті Міністерства та за кордоном, це по-перше. По-друге, там проводиться підвищення кваліфікації співробітників Міністерства. Для директорів філій та їх заступників ми також плануємо організувати у Дипломатичній Академії навчання перед направленням за кордон. Цих людей треба ретельно готувати, з огляду на те, що їм доведеться не лише популяризувати Україну, але й протидіяти жорсткій російській інформаційній агресії проти нас.
