В Україні все більше жінок займають високі посади у владі, досягають лідерства у бізнесі й успішно представляють нашу країну на міжнародній арені.
Як українкам це вдається, яких змін потребує наша країна, чому без високорозвиненої медицини неможлива стабільність держави, як покращити наші позиції у світі «Fashion of Diplomacy» розповідає Вікторія Ліснича, голова Міжнародної дипломатичної ради в Україні.
— Ви бачили, як змагаються наші хлопці на Invictus Games у Сіднеї? Я раніше плакала, коли дивилася їхні тренування. А зараз це сльози радості за наших героїв. Дивлюся на них, розумію — не можна зупинятися ні на мить. Так само вражають матері діток з мистецької акції «Приречені на щастя». Сила волі, як у них, ще є у наших захисників на Сході. З такими людьми у нас нема інших варіантів, як змінювати країну на краще. Медицина, освіта, економіка, армія — наші стовпи розвитку, — розповідає пані Вікторія.
Ви президент міжнародної дипломатичної ради. Чим займається організація?
— Наша діяльність тісно пов’язана із просуванням позитивного іміджу України у Європі й світі.
У раду входять дипломати, митці і люди з громадського сектору. Нам потрібна нова стратегія, нове бачення взаємин України і світу. Світ любить Україну. Нас сприймають. Але нам треба йти вперед, розвиватися і покращувати наше становище. Маємо налагоджувати стосунки з дружніми до нас країнами. Кругом є люди, готові до співпраці. Це і дипломати, і урядовці, і бізнес. І як результат, посилюємо позиції нашої держави на міжнародній арені і в країну приходять інвестиції. Ми починали з маленьких кроків. Сьогодні ми потужна організація. Дбаємо не лише про розвиток дипломатії, а й соціальні проекти.
Який з проектів вас вразив найбільше?
— Благодійність — це завжди покликання серця. Мене з дитинства прабабуся вчила — треба допомагати людям. Нещодавно ми брали участь у проведенні неймовірного проекту — це Соціально-мистецька акція «Приречені на щастя». Це одноденний захід, який проходив в Українському домі 10 жовтня. До Києва приїхали діти та молодь з особливостями психічного і фізичного розвитку з усіх куточків України. Презентували свою театральну виставу «За межею обмежень».
Стільки радості я давно не бачила. Щасливі були всі — і діти, їхні батьки, і всі глядачі. Вони справжні актори. Дуже талановиті. На виставі ще більше усвідомила — треба жити для добра. Ми щодня прокидаємося і проживаємо сіре життя. Не радіємо і не дивуємося красі світу. Живемо у масках. Людина має жити своє життя і отримає те, чого вартує. Цю акцію цього року підтримав Український культурний фонд. З нами на спектаклі була Дружина Президента України, Голова Українського культурного фонду, Пані Марина Порошенко. Можу зазначити, що Марина Анатоліївна для мене приклад людяності, добра і позитиву.
Реформа медицини триває не так успішно, як хотілося б. Яким чином можемо її прискорити?
— Триває — це вже процес. Понад 10 мільйонів українців підписали декларації з сімейними лікарями. І це добре. Все відбуватиметься швидше за умови покращеного фінансування галузі. Де, крім держбюджету, брати кошти? Відповідь на це — страхова медицина.
Подивіться на досвід країн з потужними економіками, на які ми рівняємося. Люди мають йти у лікарню і розуміти — за них все оплатили. Їм не треба бігати по ліки. А медики повинні отримувати заробітну плату, а не шукати гроші на утримання родини, навчання дітей.
І пацієнти, і лікарі достойні кращого. Давайте візьмемо до прикладу країни Євросоюзу. Працівники часто обирають роботодавця, залежно від розміру страхування. Воно покриває також лікування членів родини працівника.
Середня тривалість життя у Європі понад 80 років. Діють системи страхових фондів. У Франції ці фонди працюють як приватні компанії. Але їхню роботу контролює уряд. Право на державну медичну допомогу і страхування гарантоване кожному громадянину. Страхування є обов’язковим.
В Австрії медицина складається з двох рівнів. На першому всім надають безкоштовну медичну допомогу. Щоб отримати профільне лікування — треба заплатити чи скористатися страхуванням.
У Швейцарії медичне страхування є обов’язковим понад 20 років. Жінки там в середньому живуть майже 86 років, чоловіки — понад 80.
І в соцмережах гроші на порятунок дітей чи протези військовим не шукають.
— Саме так. Зараз вся країна щоразу збирає по крихті гроші малюкам на пересадку кісткового мозку. Операції коштують десятки тисяч євро. Та й в Україні їх не роблять. Страхова медицина дасть поштовх до якісних змін у медицині. А ще до цього треба налагодити співпрацю між відповідальними відомствами — Міністерством охорони здоров’я і профільним комітетом у Верховній Раді. Коли між ними буде згода, матимемо ще вищу ефективність. У комітеті працюють справжні професіонали, люди справи. Зокрема, народні депутати Костянтин Яриніч, Ірина Сисоєнко, Сергій Березенко. Саме вони можуть скласти кістяк команди, яка буде здатна дати новий поштовх у реформі.
Система за ці роки зашкарубла і міняти її дуже важко. Чи ви зі своєю командою готові приєднатися і допомагати їм за потреби?
— Говорити — не горох молотити, каже наш народ. І я звикла працювати на результати, не критикувати досягнення чи невдачі чиїсь, не говорити багато. Розказувати можна що завгодно. А ти зроби. Я звикла досягати найкращих результатів. А тут, як в армії, — коли ми треба країні, все маємо покинути і йти боротися. Такі виклики я приймала, коли працювала Керівником управління охорони здоров’я Шевченківського району м. Києва.
Медичні показники тоді в районі були останні в столиці. Ми працювали, не покладаючи рук.
І вдалося вивести наші лікарні і медичні заклади на друге місце з 11-го за кілька місяців за всіма показниками. Я не боюся роботи.
Жінки взагалі перестали боятися брати на себе відповідальність за уряди, парламенти і країни. Ви одна з таких жінок. Чи складно конкурувати з чоловіками?
— Нам не треба змагатися за щось з чоловіками. Для успіху у будь-якій справі нам потрібна їхня підтримка. Тут питання в іншому — у нас, жінок, інша місія. Роль жінки сьогодні в Україні може стати стратегічною, знаковою.
Жінка насамперед матір, берегиня. Вона несе красу, дбає про майбутнє — народжує дітей і не живе сьогоднішнім днем. У нас своє ставлення до життя, до суспільства. Тому в парламенті жінки інакше підходять до законотворення. Як приклад, Ірина Геращенко, Ірина Луценко, Ганна Гопко, Іванна Климпуш-Цинцадзе. У бізнесі — ми, жінки, звертаємо увагу на соціальну складову. У дипломатії — заходимо спільну мову там, де ніхто й ніколи не домовлявся. У жінок є особлива сила. Зверніть увагу: на самітах, де збираються світові лідери, президенти найпотужніших країн, окремо зустрічаються їхні дружини, перші леді. І якщо президенти не завжди отримують бажане після перемовин, то перші леді проводять винятково успішні зустрічі. Щоразу наша перша леді Марина Порошенко зустрічається з дружинами президентів та прем’єрів. І в Україну надходить така необхідна допомога для дітей із зони бойових дій, дітей-сиріт, діток з вадами психічного і фізичного розвитку. Наші поранені воїни отримують допомогу. Це працює тонка жіноча дипломатія.
«Сьогодні ти можеш бути міністром, а завтра — просто людиною. Але якщо ти особистість, багато зробив для країни, тебе поважатимуть. А якщо ти нічого не зробив, втратив можливості для держави — будеш гнаний. Хто б ти не був — президент, прем’єр, міністр — життя не закінчується посадою. Коли ти відповідаєш за свої слова, то рухаєшся у майбутнє зі своїм народом. А якщо дбаєш лише про себе, нічого не вийде».
В одному з інтерв’ю ви розповідали, що плануєте відкрити Школу дипломатії для жінок. Що це за проект і як виникла ідея його створення?
— Я часто спілкуюся із нашими західними партнерами й колегами зі сходу — послами, дипломатами, урядовцями. У Туреччині із 255 дипломатичних місій жінки очолюють 51. І я мимоволі піймала себе на думці, що в українській дипломатії набагато менше жінок.
Уявіть, у нас послами в іноземних державах є лише чотири жінки. У МЗС працює всього 38 жінок. І дуже добре, що і серед заступників міністра є жінка — Олена Зеркаль. Але цього недостатньо. Про це говорять і самі жінки-дипломати. Я це бачу і під час наших круглих столів. Тому Школі дипломатії — бути. Навчатися в ній зможуть ті, хто хоче змінити країну. Бо дипломати мають ставити інтереси країни понад власне життя.
Подібні проекти з підтримки жінок у бізнесі чи дипломатії фінансують уряди інших країн. Наскільки це реально у нас?
— Справді, така тенденція у світі є. Але ми не відстаємо. Наталя Микольська, яка працювала заступником Міністра економічного розвитку і торгівлі України і була Торговим представником України, ініціювала проект She exports для жінок-підприємиць. Це програма, яку підтримує саме уряд. Її мета — просування українського експорту за кордон. Саме тих підприємств, які очолюють жінки. Таким чином Україна може підняти свої економічні показники. Як показало одне з досліджень McKinsey, до 2025 року світове ВВП можна збільшити до $28 трильйонів, якщо країни світу в повній мірі використають потенціал жінок в економіці. Чому ні?
Тому треба власні проекти для допомоги і підтримки жінок у дипломатії.
Вірю, що з цього почнеться відродження України. Треба робити перші кроки. Згадайте Ярослава Мудрого.
Який зараз головний виклик перед Україною?
— Не здатися. Нам є за що боротися. Україна зараз має найбільший потенціал. У такий непростий час у нас є величезні можливості для розвитку. Коли дуже важко, можна швидко піднятися. З +3 % ВВП ми можемо дійти до 9 % і далі. Всі повинні працювати на цей результат.
Як можемо перемогти Росію?
— Шлях до перемоги один — дипломатичний. Сьогодні в Україні вирішується доля світу. Не встоїмо ми — програє весь світ. Про це треба говорити на всіх трибунах, за всіма круглими столами, на кожній зустрічі.
Є відчуття, що один необережний крок — і наша держава втратить час і можливості. Як цього уникнути?
— Треба, щоб були патріоти на керівних посадах. Україна в нас одна — маємо працювати задля неї. Провідні світові економіки проходили такі ж етапи. Щоправда, у них був мирний час. Сусід не рвав їхню територію. Я завжди наводжу приклад Ізраїлю. У цій країні війна йде десятиріччями. Вони навчилися себе захищати. Збудували потужну армію і економіку. Їхня медицина — одна з кращих у світі.
Багато там зробили і жінки. Зокрема, Голда Меїр, національна героїня. Була і прем’єром і міністром закордонних справ.
Нам є з кого брати приклад. Але на теорії далеко не заїдеш. У нас є автомобіль і права — треба їхати.
Україна за чверть століття — це країна…
— Незалежна й суверенна. У Сімферополь і Донецьк літають літаки і їздять потяги з Києва та Львова. Діти ходять в українські школи. Поля на Донбасі розміновані. Наші хлопці вдома. І всі здорові.
