Володимир Павлович Казарін, ректор, доктор філологічних наук, професор, заслужений працівник освіти України, в ексклюзивному інтерв’ю для FD розповідає про те, як переселенцем стала не окрема людина, а цілий університет. І про те, як випробування загартовують вищий навчальний заклад.
Коли Ви перебралися остаточно із окупованого Криму на материкову Україну?
— Це відбулося у 2015 році.
Нам допомогли депутати Верховної Ради від Криму — зокрема, Сергій Куніцин, Мустафа Джемілєв, Рефат Чубаров, Людмила Денисова та інші. Вони порадили нам звернутися з листом до депутатів, щоб ми могли звернутися до Президента, що ми й зробили. Дев’ять депутатів підтримали нашого листа, додатково звернувшись до Президента, і вже у серпні Петро Порошенко доручив Арсенію Яценюку, тоді Прем’єр-міністру України, здійснити переведення Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського у найстисліші терміни. У цьому сенсі ми маємо дещо привілейоване положення завдяки нашим батькам-засновникам. Адже, коли Володимир Вернадський та його колеги, відступаючи від червоних до Криму, відкривали наш університет, то вони вчинили вкрай мудро, заснувавши його як філію Київського університету Святого Володимира, тепер Університет імені Тараса Шевченка, що дало нам змогу працювати у столиці. Фактично, ми сьогодні повернулися додому. У 1918 році Володимир Вернадський здійснив три історичні діяння — заснував Академію Наук України, Республіканську бібліотеку та наш Університет, який цьогоріч святкуватиме своє сторіччя.
Ви вже запустили повноцінний освітній процес?
— Ми отримали все, що треба для цього.
У 2016 році ми вже провели першу вступну кампанію. 236 студентів було набрано тоді на перший курс на держзамовлення, бюджет та заочне відділення. У нас навчаються діти з окупованих українських територій — як Криму, так і Донбасу. Наразі у нас понад 460 викладачів та понад три тисячі студентів. Вісім місяців ми відпрацювали на волонтерських засадах, з першого липня 2016 року університет почали фінансувати. Була відновлена робота усіх 16 факультетів та навіть засновані нові спеціальності. Також ми виступаємо в ролі своєрідної «швидкої допомоги» для тих евакуйованих донецьких ВНЗ, які мають структурні проблеми з відновленням. Зокрема, на прохання Міністерства освіти та науки, включили до свого складу Донецьку консерваторію.
Ми не хочемо бути тягарем для України.
Ми пройшли через катастрофу окупації і знаємо, що потрібно для уникнення подібних катастроф у майбутньому. Ми готові навчати нових фахівців — людей із новим баченням.
Додатково створюємо Науковий парк імені В.І. Вернадського. Віктор Ющенко під час свого президентства прийняв чудовий закон про створення наукових парків, головною метою яких стала комерціалізація наукових винаходів. Ми відновили зв’язки з дванадцятьма провідними університетами світу, які ми мали у передокупаційний період, та уклали договори ще з двадцятьма.
Чи є щось, що Вам не подобається у нинішній освітній системі?
— У мене викликає подив рішення про розформування Дипломатичної Академії при МЗС України. Я розумію, що дипломатію треба вирощувати наново й тому подібне рішення є, щонайменше, дивним. У нашому університеті є вся база, необхідна для відновлення такого ВИШу. Проблема полягає лише у залученні до викладання висококваліфікованих дипломатичних кадрів, яких багато в Україні і які, на жаль, поза справами. Але цей процес повинен бути інноваційним і якомога менш застарілим та не відірваним від життя.
Скажіть, будь ласка, які ще напрями Таврійський університет може запропонувати майбутньому студенту?
— У нас класичний університет. У нас було, окрім точних та природничих наук, три види філології — слов’янська, романо-германська та східна, яка також включає у себе вивчення кримськотатарської мови. Додатково у нас є ґрунтовна підготовка з культурології та географії, яку ми називаємо «наукою про землю».
Також є дуже великий факультет фізичної культури та олімпійських видів спорту, тому що Крим був завжди спортивним майданчиком для усієї країни — особливо у зимовий період. Ми хочемо бути корисними Києву за те, що він нас колись створив, і за те, що він нас прийняв, адже ми є університетом із трагічною долею.
Себто, можна сказати, що коли певна структура перебуває у стані спокою, то вона не має бурхливого розвитку. Натомість для пожвавлення розвитку потрібна катастрофа, потрібне переселення, потрібна окупація?
— Як історик можу вам сказати, що усі видатні філософи, починаючи із Конфуція та закінчуючи нашим співвітчизником Григорієм Сковородою, стверджували, що катастрофа дає нові можливості. Будь-яка криза — це нові горизонти для розвитку. Нашу кризу викликано окупацією — але ж хіба ми не розуміли без окупації того, що наша університетська система є застарілою? В одній тільки Польщі вчиться від 50 до 70 тисяч українських студентів, які бачать, що вітчизняні ВНЗ застаріли, і тому студенти голосують ногами. Отже, ми маємо швидко та якісно перебудовуватися.
Чи підтримує Міністерство освіти і науки Ваші прагнення? Чи Ви взагалі до них не звертаєтесь?
— Міністерством керує Лілія Михайлівна Гриневич. Вона робить дуже і дуже багато, але перед нею — великий неозорий простір, що потребує реформування. Її зусилля наразі є скерованими передусім на реформування середньої школи, адже це — базис для усього, у тому числі і для вищої школи. Втім у 2014 році було розроблено «Закон про вищу освіту», і цей закон проголосив найголовніше — він проголосив автономію університетів. Там йдеться про те, що університети самостійно розробляють свій штатний розклад. На жаль, цей закон часто вступає у протиріччя із чинною бюрократичною системою. Але я думаю, що за два роки ми доб’ємося введення цього закону в реальну дію. Його вже запроваджено юридично, треба лише запровадити його на практиці.
Яка кількість іноземних студентів вчиться у вас, починаючи з того часу, як ви перебралися до Києва?
— У Криму у нас, зазвичай, було близько двох тисяч іноземних студентів. Зокрема, ми одними з перших почали навчати студентів з Китаю. Також у нас були студенти із країн Африки та Латинської Америки. Відтоді, як ми переїхали до Києва, ми почали це відновлювати.
Минулого року у нас було близько 50 іноземців. Цьогоріч має бути близько 150.
Чи є можливість для іноземця у Вашому університеті вступити на бюджет?
– Ні, відповідно до закону, іноземці можуть вступати лише на контракт.
Чи розглядаєте таку можливість?
— Як на мене, то це помилка з нашого боку. Це — прояв слабкості нашої держави, адже ми вважаємо себе бідними (хоча це не так) і намагаємося заощаджувати там, де не треба. Можливість для іноземців вчитися на бюджеті — це престиж країни. Китай, наприклад, запровадив велику кількість стипендій для іноземців, і це правильно.
Чи є у Вашого університету співпраця із потужними бізнес-структурами?
— Ми запровадили широкий спектр співпраці із такими структурами — як в Україні, так і за кордоном. Вже півтора роки ця співпраця діє, і отже, вона має принести свої плоди.
Які заходи Ви плануєте до 100-річчя Університету?
— Цьогоріч маємо трьох ювілярів, — окрім нашого Університету, це ще й Академія Наук і Бібліотека Академії Наук. Маємо цілу низку заходів — зокрема, на нашу науково-дослідницьку станцію імені В. І. Вернадського в Антарктиді вирушила чергова українська експедиція, ми передали їм прапор нашого університету і подарунки. Готуємо низку наукових конференцій, одну з них найближчим часом буде проведено у Бібліотеці імені В.І. Вернадського. Будуть ювілейні заходи для студентів. Будуть спортивні змагання. Будуть ювілейні монета, конверт та марка. Але найголовнішою подією буде відкриття Наукового парку імені Володимира Івановича Вернадського.
Розкажіть про тих викладачів, які є у Вашому університеті сьогодні, і про плани на майбутнє?
— Це дуже кваліфіковані фахівці. Більша частина — це наші кримські викладачі. Але мені хочеться, щоб у нас викладали ще й турецькі, китайські, американські та європейські професори.
Університет планує структурні зміни. До складу ТНУ планують увійти кримські ВНЗ, які досі знаходяться на окупованій території. Стратегічною метою ТНУ на найближчі 10 років є прагнення побудувати нову інноваційну систему вищої освіти, увійти в число кращих університетів Європи та світу. Нова система буде ґрунтуватися на принципово іншому, відмінному від радянського, підході до викладання та отримання знань. Студенти, як у Європі, будуть самі обирати навчальне навантаження з основних дисциплін, кількість та інтенсивність додаткових спеціальних курсів, це дозволить оптимізувати витрати часу на другорядні освітні теми, поліпшить якість отриманих знань і збільшить варіативність освіти.
І я сподіваюсь, що це нам вдасться.
Ми маємо усі підстави впевнено дивитися у майбутнє.
