— Після Майдану українська діаспора багато зробила для лобіювання — не дати світові забути про нашу війну. Діаспора — це міст між Україною і світом. Ми сьогодні маємо розуміти, як зацікавити нашою державою. Не приїхали сюди когось вчити як жити. Хочемо вчитися і допомагати. Але своє маємо казати, бо багато працюємо для України. Немає такого дня, щоб не займалися української справою. Нас багато. Це величезна робота. І ми готові працювати ще більше задля перемоги.
Стефан Романів, генеральний секретар Світового конгресу українців 19 серпня 2017 року Київ, Україна.
«На Донбасі йде війна вартостей і цінностей. Яка країна буде наступною?»
— До 1991 року українців засуджували ні за що, питання нації треба було виборювати. Україна це зробила, — говорить Стефан Романів.
Діаспора завжди багато допомагала Україні. Як ця підтримка змінилася за роки війни?
— Найбільше, що робимо — це лобіювання інтересів України у світі. Наша праця — знайти підтримку держав і людей для українців. Так було під час Помаранчевої революції та Революції гідності. І зараз у протистоянні з Росією. Якщо світ перекриє SWIFT1 для Росії, тоді Путін зрозуміє і війна припиниться швидше. Ми нікого не заохочуємо до світової війни. Але уявіть, якби російські війська ввійшли в Україну? Ми на волосині від цього. Діаспора усього світу закликає міжнародну спільноту і уряди своїх країн підтримати Україну. Бо це війна вартостей і цінностей. Ті цінності та вартості створював світ, але Путін не шанує і не рахується з ними. Якщо так далі піде, то яка країна буде наступною?
Самотужки Україна може це зупинити?
— Від України багато залежить. Але нам треба підтримка. Тому у Канаді, у Сполучених Штатах, в Європі, в Австралії постійно йде лобіювання України. У США діаспора відстоює надання Україні зброї для захисту. У Канаді — відстоювали питання санкцій щодо Росії.
Але ви багато робите і для українців в Україні.
— Коли започаткували програму захисту патріотів у 2014 році і обговорювали це з Уляною Супрун, то хотіли справжніх змін. Тобто не почати щось сьогодні, а завтра закінчити. А щоб у програми була конкретна ціль — допомагати нашим воїнам на фронті. Друге — щоб це стало системною зміною в обороні та різних галузях. І нам це вже частково вдалося.
Як світ реагує на відстоювання інтересів України?
— Діаспора має величезну силу. Подивіться на санкції проти Росії. Є різниця між країнами. Австралія наклала санкції на три роки. Переглянуть у випадку якихось змін. І подивіться на Європу. Там санкції переглядають кожні пів року. У США до нас прислуховуються. У Канаді нас чують. Там наша громада понад мільйон людей. І вони знають, як відстоювати інтереси України, як допомогти. Так само у Великій Британії. Ще два роки тому там питання Голодомору зовсім не обговорювали. У Португалії визнали Голодомор геноцидом. Що значить, коли є спільна мета. Нам всім треба навчитися — не справа в тому, хто перший, хто останній. А яка наша мета — що ми кожен можемо зробити для України. Якщо так будемо працювати, то справа піде. Але все починається з України, з Верховної Ради. Не треба працювати на політичний капітал. Хто наш ворог? Якщо це партія в Україні — у нас проблема. Якщо дійдемо — наш ворог Путін, то це інше. Тоді всі сили треба кидати на подолання його.
Діаспорі батьківщина може чимось допомогти?
— Одне з важливих питань — збереження української мови. В Австралії понад 70 відсотків наших людей мають змішані шлюби. І діти вже не так знають українську, як мали б. Важливо, щоб на рівні міністерств в Україні були світові освітні програми для українців за кордоном. Особливо там, де великі українські громади. Це Португалія, Іспанія, Греція. Або щоб це були факультативи при всіх школах у Європі за бажанням батьків. Це реально зробити.
Ще нам цікаво аби наша культура була з нами. Щоб творчі колективи з України їздили у наші громади по світу. А ще було б дуже добре, якби це була цільна культурна програма не лише з виступами, а й майстринями-вишивальницями. Українська вишивка зараз дуже модна. Так можна популяризувати Україну.
Багато говорять про те, що країна почне розвиватися краще і швидше, коли з-за кордону повернуться всі українці. Це можливо? Що тоді буде?
— А хто ж тоді замість нас відстоюватиме інтереси держави у світі? У суботній школі нас вчили — де є українська кров, там і Україна. Тому кожний має своє призначення — зробити щось для Батьківщини. Більше користі робимо там, де ми зараз. Це великий вклад у розбудову держави. Хтось це робить, хтось ні. Люди різні. Але треба робити. Дехто потім працює в Україні.
Українці продовжують виїжджати за кордон. Дехто їде у Росію. Як до цього ставитеся?
— Там є сильна українська громада, але під тиском від російської влади. Їм нелегко, але ми допомагаємо як можемо. Культурний центр російська влада закрила. Вони хотіли від імені української громади створити слухняну структуру. Їм це поки не вдалося. Маємо захищати ту громаду. А люди їдуть через різні причини. Заборонити це не можемо. Дехто з представників Світового конгресу українців мусив виїхати з Росії з початком війни. Цим людям було небезпечно там залишатися. І нині вони в Києві. У Москві жити бояться.
Чому сьогодні українці їдуть жити за кордон?
— Шукають кращої долі. Тут не влаштовує робота і зарплата. На Заході спеціалістів більше цінують, так людям здається.
Як оцінюєте сучасну українську дипломатію?
— Вона змінюється у кращу сторону. Наші посли активніше говорять про Україну в державах, де працюють. Вимоги до них інші. Вони є обличчям країни.
Розкажіть, про що мрієте?
— Щоб кожен українець почувався вільним, працював на користь своєї держави і був від того щасливий. Маємо розбудовувати країну, а не думати про війну. В України є потенціал. Можемо стати державою, яку проситимуть.
