Стиль одягу від Айни Гассе не перший рік перебуває у центрі уваги українських пошановувачів високої моди. Його бездоганна симетрія, помножена на романтичну легкість, підкорює серця зірок шоу-бізнесу та представниць політичної еліти, для яких впізнаваний та індивідуальний стиль є надважливими факторами власної появи у світі. Сьогодні талановита дизайнерка не обмежує себе лише одним напрямом. Як і багато відомих кутюр’є, Айна Гассе успішно спробувала свої сили в кіно. Її фантастично красиві костюми українські глядачі матимуть змогу побачити у першому українському фентезі-фільмі «Тільки диво» (реж. Олена Каретник). Для картини Гассе створила близько 500 костюмів, 300 з яких — ручної роботи. Із пані Айною ми поспілкувалися не лише про кропітку роботу над фільмом, але й про її таємні хобі та майбутні модні тенденції.
Минулий рік видався для Вас надзвичайно плідним: вперше за 2 роки Ви представили колекцію прет-а-порте на Ukrainan Fashion Week і як художник з костюмів долучилися до зйомок фентезі-фільму «Тільки диво». Як все встигли й чи не заважала робота над фільмом створенню колекції чи навпаки?
Насправді для мене це невелике навантаження, адже кожного року я планово створюю дві колекції. Окрім цього, у мене клієнти та проєкти. Я створюю одяг для корпоративних замовників та вистав.
Що стосується роботи над фільмом, то головне було вкластися в терміни й графік зйомок. Я не мала права підвести команду, тому що все було розплановано на 7 місяців вперед. Щотижня мені надсилали чітке завдання, де вказувалося, скільки костюмів необхідно створити. Тож обмеження в часі тримало мене в тонусі. Але все одно, це надзвичайно чудово! Це моя професія, яку я дуже люблю, тому під час роботи над фільмом я почувала себе на своєму місці.
Як Ви потрапили до проєкту і чи мріяли колись спробувати себе в такому амплуа?
Як художник по костюмах я вже працювала в театрі із Віталієм Малаховим. Він давав мені повну творчу свободу, і це був ні з чим незрівнянний екстаз. А ось у кінематографі це — мій перший досвід. Я одразу погодилася на пропозицію Олени Каретник. Ми разом обговорили усі сцени, особливо найважливіші. До початку зйомок фільму в мене були готові практично всі ескізи. Ми всі очікуємо, що фільм матиме неабиякий резонанс, і на нього звернуть увагу не тільки в Україні, а й за кордоном.
Одяг Вашого бренда в Україні особливо люблять бізнес-леді та представниці політичної еліти. Лаконічність та елегантність до вподоби сучасній жительці мегаполісу. Для майбутнього ж фільму необхідні були костюми у стилі 17 століття. Де і як надихалися на їх створення?
Безумовно, про костюм цієї епохи відомо не так вже й багато. Але я вивчала історію костюма в інституті, тож мала уявлення, з яких саме джерел брати інформацію. Неоцінену допомогу надала мені бібліотека Національної академії наук ім. В. Вернадського, де зберігається найбільша кількість репродукцій цього періоду. Шкода, що їх не видають на руки й забороняють копіювати. Не було іншого вибору, як тільки замальовувати від руки. Але потім ми з Оленою Каретник дійшли висновку, що все ж таки створюємо казку, тому не повинні робити костюми надто вже історичними. Вона надихнула мене врахувати ці особливості, не забуваючи при цьому, що наш герой, насамперед, є індивідуальністю. Тому ми дещо відійшли від історичної правди й створювали для кожного героя унікальний костюм. Звичайно, потрібно було дуже багато разів перечитати сценарій, щоб поринути у настрій та особливості характеру кожного персонажа, і з огляду на це створювати їх образи. Тож все, що я дізналася про історію тогочасного костюма, одночасно спрощувало й ускладнювало мені завдання. Наприклад, мені дуже хотілося задіяти тогочасні капелюхи, бо вони надзвичайно красиві, але режисер бачив по-іншому.
Для фільму Ви створили приблизно 500 костюмів, більше половини з яких — ручної роботи. Розкажіть, будь ласка, про свою команду, яка допомогла втілити такий великий задум. Чи були серед них фахівці з Вашого будинку моди?
Так, звичайно, кожен костюм пройшов через наш салон. На першому етапі затверджували ескізи та матеріали. Олена Каретник дуже педантична та вимоглива до деталей. Дрібниці, які, на мою думку, могли залишитися непоміченими, під прицілом камер стають надзвичайно виразними. Тому ми затверджували все до останнього стібка на воланах. Щоб сучасна обробка одягу була непомітною в кадрі, шви на лицьовій частині одягу декорували ручним стібком або мереживом. У салоні ми робили викрійки та приміряли їх на акторів, потім усе це розбирали, підрізали та відправляли нашим підрядникам, які все зшивали докупи. Декорування та останній етап обробок робилися виключно у нас в ательє. Технологічно складне вбрання, а також наряди головних героїв виготовлялися тільки у нас. У головних героїв було декілька примірок, тому що дуже важливо було зрозуміти ступінь приталеності костюмів і корсетів. Майстринями нашого ательє із золотими руками, виготовлялися усілякі вишивки та плетіння. Вони й капелюхи прикрашали, і пір’я з мереживом фарбували, тому що таких відтінків в Україні не знайдеш, а часу їздити й купувати за кордоном у нас не було. Усе постійно змінювалося, і ми не завжди розуміли, на коли необхідно підготувати костюми до тієї чи іншої сцени. Нам тільки було відомо, що зиму ми знімаємо взимку, а літо залишаємо на кінець весни.
У своїх колекціях ви полюбляєте використовувати шкіру, мереживо, трикотаж, чи не почувалися обмежено у виборі матеріалів у рамках бюджету фільму?
У мене була повна свобода. Також додав зручності той факт, що в нас існувало розділення на героїв із заможних родин та із родин більш скромних. Для костюмів заможних персонажів ми використовували мереживо, оксамит, тафту, шовк і багато ручної роботи — усе це на екрані має розкішний вигляд. Є костюми, створені від початку до кінця руками. Наприклад, горжетки, у які вручну впліталося хутро. Ми вирішили не використовувати натуральне хутро, щоб на казку не посипалася потім хвиля обурення. Усе хутро було штучними, і ми його підстригали та підфарбовували, щоб було розмаїття відтінків. Я вважаю це правильним рішенням. Також ми купували й брали в оренду вінтажні брошки з напівдорогоцінним камінням, замовляли фурнітуру ручної роботи в стилі того часу.
Коли знімали співачку Ламу в ролі Феї Льоду, використовували каміння й кристали.
Створювали вишивки й корони в техніці ручного висікання. Дуже чудово все вийшло!
«Тільки Диво» фільмували взимку здебільшого в засніжених Карпатах. Як часто мали змогу бувати на знімальному майданчику?
Я була присутньою на перших етапах зйомок у Буковелі, якраз на розбитті тарілки. Ми з командою приїхали, щоб зрозуміти, як все буде відбуватися. Це була перша примірка головних героїв. Змерзли шалено, тому я на собі відчула, як потрібно їх одягати. Весь верхній одяг ми пристосували так, щоб під нього можна було підкласти утеплювач і штучне хутро, тільки так можна було зігріти акторів.
Під їх костюми ми вдягали термобілизну, гольфи, штани, підштаники, у синтепоні вони б мерзли сильніше, тим більше було багато нічних зйомок із сильними морозами. Мені не можна було залишати ательє: якби я поїхала на зйомки в Буковель, багато костюмів шилися б онлайн і якісь важливі нюанси були б не враховані. На майданчику були костюмери, з якими ми весь час тримали зв’язок.
Багато відомих дизайнерів створювали костюми для культових фільмів. Чи хотіли б Ви продовжити створювати одяг для кіно? І якщо б мали вибір, одяг якої епохи хотіли б відтворити?
Я, звісно ж, знаю, що я як дизайнер можу бути цінною тільки в костюмованому фільмі. Було б чудово взяти участь в історичному фільмі про будь-яку епоху. А можливо, у дитячій чи сучасній кінострічці, де буде присутня мода. У тих картинах, де костюм грає важливу роль. Побутові життєві історії мені нецікаві.
Навіть коли створюю корпоративний одяг, розумію, що маю втілити в ньому те, про що мріє замовник, але не може висловити словами.
Тому я багато спостерігаю за людьми й підмічаю індивідуальні риси, які необхідно втілити в костюмі. Я відкрита для будь-якої роботи, тому що для мене цікавий насамперед сам дизайн. І у ювелірній справі, і в інтер’єрі також…
Дизайн інтер’єрів та ювелірних виробів для вас хобі чи частина роботи? Як у цих сферах Ви вдосконалюєте майстерність та втілюєте власний стиль?
У дизайні приміщень найважливіше намагаюся враховувати, як у тій чи іншій зоні поводитиме себе сонце протягом дня. Ювелірні прикраси — це також приватні замовлення.
Так, я розробляла дизайн золотої ручки з діамантами в стилі арт-нуво. Дуже вишукано вийшло! У нас в Україні не було можливості її створити, тому що був потрібен верстат з дуже тонким різьбленням. Цю ручку за моїм ескізом збирали вже за кордоном. Взагалі я мрію розробити лінію подарунків для своїх VIP-клієнтів. Це можуть бути ручки, блокноти або підставки для ручок, від яких ділова людина зможе отримати візуальне задоволення.
Я теж люблю, коли на столі в мене стоїть щось особливе, до створення чого людина доклала не тільки багато знань і праці, але й професіоналізм. Професіонал постійно відточує майстерність, і цю майстерність помічають інші. На мою думку, настає такий час, коли індивідуалізм буде важливішим за модні тренди. Це простежується навіть у колекціях багатьох світових дизайнерів. Колекція об’єднана однією ідеєю, але на подіумі з’являються настільки розрізнені моделі абсолютно немодельної зовнішності, у яких дизайнерам вдається підкреслити свої родзинки. Я думаю, що це тільки початок і все буде розвиватися з божевільною прогресією. Я спостерігаю це за моїми замовниками.
Чи цікавитесь розвитком сучасного українського кіно? Які фільми Вам подобаються?
Останнім часом дуже активно почали знімати, трапляються й досить глибокі фільми. Як дизайнер помічаю, що є стильна візуалізація. Справа в тому, що я рідко запам’ятовую назви, але після фільму встаю з глядацького крісла з гордістю від усвідомлення того, що це знято в Україні. Сподіваюсь, що у мене буде все більше і більше привидів для цієї гордості.
