Театральна компанія «U!ZAHVATI» з 2016 року створює перші в Україні імерсивні вистави. Формат переосмислює ролі та стосунки актора та аудиторії: глядач стає учасником та співтворцем нової художньої реальності. Команда «U!ZAHVATI» не лише змінює усталений погляд на театральне мистецтво, а й створює нові сенси та пропонує глядачам прожити новий емоційний досвід. Саме такими стали вистави, реалізовані командою протягом трьох років: «Время», «Діалоги», «День-Тінь» та «Remote Kyiv» (у партнерстві з швейцарсько-німецькою командою Rimini Protokoll). Власний кореспондент FD розпитав засновників компанії Олександра Стужука та Олександра Орловського про особливості роботи у новому для України мистецькому секторі.
Розкажіть, будь ласка, як виникла ваша театральна команда? Що особливого є в її роботі?
— Насправді ми не зовсім театральна команда. Скоріше, ми є групою людей, які зібралися разом задля спільного досягнення цілей, яких ми не можемо досягти поодинці — для того, щоб принести користь суспільству. Ми об’єдналися, щоб створювати якісний мистецький продукт у новому для Україні імерсивному форматі. Так ми почали реалізовувати проєкти, які приносили б задоволення і нам, і глядачам. Ми почали формувати нашу аудиторію. Але наші проєкти були і досі залишаються настільки незвичними для їх учасників, що цей елемент незвичності стає не лише нашою особливістю, але й певною перешкодою для нас.
У чому полягає ця перешкода?
— Справа в тому, що поки глядач не побачить наші вистави та не відчує їх атмосферу на собі, йому вкрай складно зрозуміти, про що, власне, йдеться. Адже у нього немає бекграунду, попереднього досвіду знайомства з такою формою мистецтва. Максимально близькою до нас сферою, звісно ж, є театр, але це порівняння не дає вичерпного уявлення про нашу діяльність. Так, безперечно, у нас є глядачі, актори, сценарій та драматургічний розвиток, але ми ставимо перед собою дещо інші завдання, порівняно з суто театральними.
Нам цікаво створювати обставини, в яких глядач зможе не лише замислитися над важливими життєвими питаннями, але й розширити можливості власних відчуттів, відкрити нове про власні почуття та емоції.
Чи можна cказати, що ваші проєкти презентують новий різновид мистецтва?
— Відверто кажучи, цей вид мистецтва важко назвати новим. Він існує у світі вже достатньо давно.
Як у вас виникла ідея створювати імерсивні спектаклі? Що стало поштовхом, а що було джерелом натхнення?
— Цей формат народився в Європі близько 20 років тому, а зараз він успішно розвивається в усьому світі. Дізнавшись про існування імерсивного театру, ми почали знайомитися з європейським досвідом: режисер команди Поліна Бараніченко відвідувала вистави у різних країнах, з’являлися перші враження. А потім ми почали шукати власну інтонацію та власні сенси. Найголовніше в імерсивному форматі для нас — це можливість зупинитися, почути себе, прожити новий досвід саме в емоційній сфері. Це надзвичайно важливо саме зараз, у наш швидкий, раціональний та технологічний час. Тому в кожному наступному проєкті ми все далі відходимо від розважальності, пропонуючи нашим глядачам цікавий, але часом непростий шлях самопізнання в окреслених художніми засобами межах.
Імерсивні спектаклі дійсно є новим та поки що не дуже звичним явищем для України. Чи не лякала вас перспектива, що започаткувавши настільки модерний проєкт, доведеться розвивати його у переважно консервативному вітчизняному суспільстві?
— Ні, навпаки. Ми розуміли, що створення нових ринків і продуктів — достатньо непростий та ризиковий процес. На новому ринку успіх рідко приходить швидко. Наша команда почала роботу над пошуком відповіді на такі питання: як продавати те, що поки що багато кому є незрозумілим або навіть непотрібним?
як формувати ринок та створити на ньому успішний бренд? Ми розуміли, що створюємо щось нове, а це завжди приваблює. Модерний проєкт — це ризик, але й цікаве відкриття. До того ж, ми виходили у простір, де у нас не було жодних конкурентів. Насамперед, ми не конкурували й не конкуруємо з театральною сферою. Ми розвиваємо нову індустрію, що має величезний потенціал. Це не лише потенціал мистецький, художній, але і можливість реалізовувати освітні та соціальні проєкти, роблячи їх більш дієвими та ефективними через максимальне емоційне залучення учасників.
Ви вже здійснили декілька проєктів. Це вистави-променади містом «Время» та «Remote Kyiv», вистава у бібліотеці «Діалоги». Чи мали вони успіх?
— Так, звісно. Люди завжди перебувають у пошуку нових форм дозвілля. Саме на це ми орієнтувалися, коли виходили до широкої аудиторії з нашим першим проєктом «Время», третій сезон якого ми провели цього року. Вистава-променад у навушниках, вистава-прогулянка вулицями міста, де звукові та зорові враження переплітаються з почуттями, думками та асоціаціями учасників, відгукнувся нашим глядачам. Потім вже вони запрошували своїх друзів, купували квитки своїм рідним, ділилися враженнями у соцмережах, і поступово групи людей у навушниках стали частіше з’являтися на київських вулицях.
Восени з виставою-променадом «Время» познайомилася й хорватська публіка — ви здійснили постановку у Загребі. Чи важко було це зробити? Чи відрізняється хорватський глядач від українського?
— Це класична вистава-променад. А це означає, що її можна адаптувати до будь-якого міста, зважаючи на його неповторну атмосферу та характер. Три роки роботи з променадами у Києві дали нам достатньо досвіду, щоб організувати творчу і технічну складову процесу постановки в Загребі. Варто сказати, що хорватські глядачі та журналісти вже знайомі з імерсивними виставами. Наприклад, рік тому міланська театральна компанія презентувала там свій проєкт у подібному форматі.
Щодо відмінностей між глядачем українським та хорватським — складно аналізувати це.
Єдине, що можна сказати, що після прем’єри у Загребі у соцмережах з’явилося чимало глядацьких спогадів та вражень, і більшість з них були напрочуд теплими.
Якими є ваші творчі плани на 2020 рік?
— З кінця весни розпочнеться сезон променадів, і ми будемо раді знову бачити наших глядачів на виставах «Время» та «Remote Kyiv». Остання, до речі, створена у 2019 році у партнерстві з швейцарсько-німецькою театральною командою Rimini Protokoll. Цей проєкт підтримали Посольство Швейцарії в Україні, Швейцарська рада мистецтв Pro Helvetia та німецький ProCredit Bank. Безумовно, ми зацікавлені у нових проєктах, нових творчих колабораціях та партнерствах з українськими та іноземними колегами. Проте детальніше говорити про плани поки що не будемо, а витримаємо паузу до моменту, коли зможемо презентувати нашим глядачам нові вистави, а разом з ними — й новий досвід. Оскільки мета компанії «U!ZAHVATI» — не прибуток, а перемога, то перемога вимірюється визнанням споживачів і відчуттям того, що нами зроблено те, чим можна пишатися. У цій логіці є симетрія. Коли ми приносимо задоволення споживачам — ми є прибутковими. Перемога — це не результат, а процес.
