Лауреат національного українського конкурсу віршів на радіопрограми “Школяда” (2005 рік);
Переможець конкурсу “Поетична зима” (2011 рік);
Лауреат Національного конкурсу української молодіжної поезії пам’яті Леоніда Кисельова (2012 рік);
Лауреат конкурсу “Нова економічна система” (2012 рік);
Переможець конкурсу “Інноваційний інтелект України” (2015 рік);
Лауреат 2-го Всеукраїнського конкурсу молодих віршів України та пісні “Хортиккі Белл” ім. Марини Брацило (2015 рік).
Має сертифікат завершення курсу «Перспективи інноваційного розвитку в Україні»;
Закінчила “Школу молодих жінок-політиків” та “Вищу політичну школу”;
Автор книги “Час для всього”, а також багато статей та нарисів. Кожен читач знайде вірші Марії Тимчук близько до серця. Для сучасного покоління її вірші є джерелом духовності та моральної чистоти.
Всі ночі закінчаться ранком
Всі ночі закінчаться ранком,
а дні на догоду рокам
щоразу прозорим світанком
на плечі лягатимуть нам.
Заповнимо пробіли вчасно,
поділим на дні календар,
а мрія залишиться в серці,
гаряча, як пристрасті жар.
Непізнаний плід є у кожного свій
Непізнаний плід є у кожного свій,
його скуштувати велика спокуса.
І люди, на жаль, щоб дістатись до мрій,
щоденно в серцях убивають Ісуса.
Зриваються швидко плоди,
лиш листя пустіє зелене
та з нами минуле завжди
хоч і часом дотла спопелене.
Крокують собі, як ні в чім не бувало літа
і праведні й грішні міняються часто ролями,
а люди шукають у більшості диво-моста
в країну, де злидарі легко стають королями.
І грішників з ликом побожним судити не слід,
і праведних, віра яких не пустила коріння.
Якщо вже людина є часто причиною бід,
то в ній порятунок, і мудрість, й прозріння.
Дай Боже нам не стати ким не варто
Дай Боже нам не стати ким не варто,
не пити днів загублений мотив
і на життя не нарікати часто,
не гаснути в обіймах самоти.
Дай Боже нам не втратити чесноти,
очам духовним бачити як слід,
і не пропасти між журби й турботи,
так і на краще не змінивши світ.
Бо днів нема, що би були пустими,
щоб просто загубились в забутті.
І мрій, напевно, не бува такими,
щоб сил на них не стало у житті.
Не забувай непройдені дороги
Не забувай непройдені дороги,
не будь байдужим як страждає брат
і не мовчи, як ображають Бога,
не дай, щоб заростав життєвий сад.
Не дай, щоб дні, неправдою повиті,
зникали наче в бурю кораблі,
бо всі шляхи для тебе ще відкриті
і ти не без причини на землі.
Все має край
Все має край: і море, і пустеля,
і горе, й гріх не вічні на землі,
лиш небо – синя безкінечна стеля,
віки стоїть, то в сяйві, то в імлі.
Все має край: і влада, й п’єдестали,
з роками слава теж уже не та.
Все має край і ким би не стали,
завжди нелегко донести хреста.
Все має край: і війни, і обмани,
Не вічні ми, на щастя чи на жаль,
і пишуться нові й нові романи…
В любові й Бога неможливий край.
Обмінники
В обмінники честі на гроші кладем свою людяність,
в обмінники горя на радість кладем свої сльози,
на досвід міняти приходиться нам свою юність,
шукати нових насолод і прагнути збільшення дози.
Міняють щоднини по черзі нам віру із відчаєм,
та біля віконечок в чергах на зло всім напастям,
щоразу лиш похапцем підписом власним засвідчуєм,
що всі надбання ми міняєм в погоні за щастя.
В житті дороги сходяться чи ні
В житті дороги сходяться чи ні,
любов дається або ні і крапка,
і дні не всі бувають осяйні,
життя у часі й просторі загадка.
Прости, забудь і не плекай жалю
і спи вночі – не пий багато кави.
Скажи своє тихесеньке люблю
і зустрічай світанок золотавий.
Склади життя із поглядів і слів,
не як поет, співак, а як людина Бога,
якщо хоч хтось тебе вже зрозумів,
повір, не заросте твоя дорога.
Люди як кораблі
Вкривають все хвилі ледь сині й прозорі
і люди в житті між страждань-насолод,
немов кораблі, що розкидані в морі –
старається кожен доплисти в свій порт.
Розкидані долі шукають любові,
ніхто від самотності легко не втік.
Чекають так Божої доброї волі,
проте оминають сліпих і калік…
Два світи
Виблискують розкішшю вулиці,
що зводиться з розуму світ…
А хтось відчайдушно десь тулиться
і просить хоча би на хліб.
Дві паралельні реальності,
два нероздільні світи…
В першому надлишок радості,
з другого хочуть втекти.
Коли шепоче день своє «прощай»
Коли шепоче день своє «прощай»,
на плечі вечір опускає втому –
що встигнути не далось – не зважай,
нехай горить у сяйві золотому.
Слова на вітер, у туман думки,
а день іде відважно і красиво
і все ясніш спалахують зірки,
як пам’ять в серці про забуте диво.
Гірка така відмова від бажань,
які здійснити не вдалось в цю днину,
а день іде без крапельки вагань
і календар гойдається без спину.
Не забирайте білок із колес
Не забирайте білок із колес,
не провокуйте марно на дурниці.
Хоч кожен крутить колесо чудес,
а спромоглись на щастя одиниці.
Страждають всі, хто може й хто не зміг,
чекають від життя чогось нового,
а щастя так не стане на поріг…
У біготні не вбачиш головного.
Не залишай на потім ніжності пориви
Не залишай на потім ніжності пориви
і доторкнися ніжно до його плеча.
Допоки ми лишаємось живими,
надію доти видно у очах.
Не залишай на потім всі слова любові,
не слід в собі ховати світлі почуття,
бо скільки сили сховано у слові,
що може повернути до життя.
Не залишай на потім здійснення бажання,
зроби усе, щоб час тебе не вбив.
Все починати, видно, треба зрання,
бо понад вечір вже кінець для жнив.
Життя іде в редакції одній
Життя іде в редакції одній,
без змін, без виправлень, доповнень,
й минає наш із долею двобій,
минають всі періоди захоплень.
Що хтось не встиг, не зважився, не зміг,
то часу байдуже у поспіху життєвім,
що збився хтось в перетині доріг,
в тумані загубився біло-сивім.
Живи, щоб днів не гасла яснота,
щоб не котились мрій пустих колеса,
а в кожнім кроці бачилась мета
і дійсно для душі служилась меса.
Щоб додавали мужності слова,
безсонні ночі з сил не вибивали,
і не були порожніми жнива,
і не були фатальними провали.
Пропав, чи пан — на все своя причина
Пропав, чи пан — на все своя причина,
борець, чи ні — показують діла,
чи патріот — розкаже Батьківщина:
в людей фальшива іноді хвала.
Чи має честь — розкажуть побратими,
любив, чи ні — то видно по очах,
ідейно жив, чи справами пустими –
згадає хтось в майбутніх вже літах.
Без мене
Без мене скільки робиться на світі,
хоча б яка не бралась ділова,
і дні не всі бувають розмаїті,
не всі у щасті мовлені слова.
Та я думки тривожити не буду,
у них і так аж забагато мрій,
бо все одно нездійснене забуду,
й без мене стільки станеться подій.
І кожна з них із власним епілогом
мине, як в осінь зникли журавлі,
без мене Бог навіки буде Богом,
а я без Бога – крихітка землі.
На все є час
На все є час: відплата й нагорода
зненацька часто застають людей.
На все є час, як є у нас свобода
для наших мрій, поривів та ідей.
Завжди є час обняти на прощання,
відчути вмить нестерпний біль розлук,
на все є час: і точно на кохання,
на ніжний дотик губ, очей і рук.
На все є час: і битися в екстазі,
і витирати сльози гіркоти,
у почестях купатися й повазі,
чи чахнути в обіймах самоти.
На все є час: на вірші, ноти, пензлі
(даремний поспіх лиш руйнує нас).
Якщо серця холодні, аж замерзлі,
їм теж потрібен, в першу чергу, час.
На все є час, та з певною межею:
завжди він є провідати батьків
і точно є воскреснути душею,
бо тіло – витвір пройдених років
