Наш корабель взяв курс на захід, і це вже не змінити, межу неповернення ми перетнули.
«Треба брати відповідальність за свою історію, територію й культуру»
Україна розвернула свій курс на Захід не лише в політиці та економіці, а й культурі. Проте українцям ще треба багато над чим попрацювати. Зокрема, створити власний культурний та інформаційний простір. Про це в інтерв’ю «Fashion of Diplomacy» розповів відомий український артист Олег Скрипка.
Ви на сцені біля 30 років. Коли було простіше працювати: на початку кар’єри чи зараз?
— Об’єктивно — усе дуже змінилось. Я також сильно змінився. Мені зараз простіше, бо маю великий досвід. Іноді виходиш на сцену, можуть бути проблеми зі звуком, утома, абощо. Але все одно співаєш, робиш свою справу, і слухач за це вдячний.
Де більш вдячний слухач — в Україні чи за кордоном?
— Слухач вдячний, коли він з нами в одному культурному контексті. Нещодавно грали в Ізраїлі. Прийшла публіка, яка знає всі наші пісні. Були в Америці, і там була наша публіка. Один американець підійшов до мене. Він зовсім не розмовляє українською, ніколи в Україні не був і не чув про неї. Підійшов зі словами: «Real rock-and-roll». Це наша публіка. Колись ми виступали в Ялті на конференції YES. Там були дипломати найвищого ґатунку. Ви бачили б, як вони відривалися під нашу музику! Це наша аудиторія. А іноді трапляється в Україні, особливо в маленьких містечках, на відкритих майданчиках збирається публіка, яка дивиться на нас, як на інопланетян, і зовсім випадає з рок-н-рольного контексту. Так звана попінтоксикація.
Багато років Ви популяризуєте Україну за кордоном. Влада допомагає в цьому?
— Недавно цього року виступали в Нідерландах, щойно повернувся з Мексики. І можна пишатися: організатори концерту в співпраці з діаспорою й українським посольством усе добре зробили. Посольство сприяло нашому виступу, і ми добре представили Україну. Вперше цього року я дійсно відчув — наша держава включилася в процес популяризації України.
Що змінилося в українській культурі за 26 років незалежності?
— Я цього року поїхав на міжнародний форум професіоналів етнічної музики у світі — «Вомакс». Він проходив у Польщі. І відразу впадає в око: найкраще представлені ті професіонали, яких підтримує держава. Я завжди кажу: поки держава повноцінно не включиться, сучасно не оцінить свої переваги, слабкі місця й не почне правильну, зрозумілу та ефективну стратегію, доти не почнеться інтенсивний розвиток.
Як Ваш величезний проект «Країна мрій»?
— Без підтримки держави життєдіяльність цього масштабного фестивалю підтримувати також украй важко. Проекту 14 років. І, чесно кажучи, на сьогодні майбутнє «Країни мрій» під великим питанням. Можливо, найближчим часом вектор зміниться.
У вас багато проектів. Який із них найбільш рідний?
— Музичний проект «Воплі Відоплясова» — з нього я почав роботу на професійній сцені. Соціальний проект — «Країна мрій». Фестиваль дав народження багатьом паралельним проектам: «Вечорниці», мистецькі бали, благодійні акції.
З початку війни на Сході Ви демонструєте свою активну громадянську позицію. Не всі колеги по сцені Вас підтримали. Чому так?
— Рок-сцена, до речі, одностайно підтримує наших воїнів. Утім, це особистий вибір кожної людини — підтримати майбутнє України чи зайняти ніби нейтральну позицію. Але краще обрати світле майбутнє, ніж марити радянським минулим.
Люди, зокрема артисти, розділились. Як би мало бути?
— Зараз триває пошук крайнього. І цим крайнім інколи прагнуть виставити когось з артистів. Хтось з України їздить підзаробити до Москви, хтось з Росії, чи Європи махнув на заробіток до Криму… Утім це питання насамперед до дипломатів, уряду. Якщо держава чи суспільство вважає такі речі неприпустимими, то це треба зробити неможливим і все. Замість того, щоб бути в абсолютному пасиві, пускати інформаційні хвилі й свою безпорадність скидати на артистів.
А зараз нам вдається будувати культурну незалежність?
— Дуже повільно. Я нещодавно дізнався: виявляється, у Грузії на законодавчому рівні вирішили заборонити музику низької якості. Мої знайомі нещодавно повернулися звідти. Кажуть: «Там на радіо музика високої якості». І це надзвичайно важливо!
Саме грузинська?
— Будь-яка! І грузинська, й іноземна. Знаєте, це питання насамперед не мови, а якості. Якщо в нас культурний простір з величезною перевагою зайнятий російськомовним матеріалом — це питання якості нашого культурного простору, безпеки та незалежності.
Як часто буваєте з концертами в зоні АТО?
— Сольно й з «ВВ» я грав для наших воїнів, на передовій чи на ротації, з акустикою. Але завжди прагнули потрапити саме до бійців, зігравши їм із якісним професійним звуком. Зрештою, ми цей проект втілили в життя, і влітку 2016-го «Воплі Відоплясова» здійснили «Фронтовий тур ВВ», виступивши перед бійцями на передовій у Мар’їнці, Костянтинівці та Селідово. Ідея виступів на передовій зріла в мене майже два роки.
Окрім українських бійців, зібралося чимало цивільних громадян. Ці люди — справжні патріоти. Вони прагнуть слухати українську музику, дивитися українське кіно, чути рідну мову. У розмовах щиро зізнаються, наскільки їм цього бракує. Давно не бачив такого духовного єднання, як під час нашого «Фронтового туру ВВ».
Що запам’ятовується з таких концертів?
— Погляди. Потиск руки. Хлопці, які бачили війну, багато не розмовляють. Звикли діяти. Там життя розставляє все чітко: є ворог, є свій; є біле, є чорне; зберегти життя або втратити. Коли вони говорять «дякую» після концерту — це вагоме дякую. Нам тут у тилу було страшно, особливо на початку війни. Але коли стрічаєшся з вояками — стає спокійно. Набираєшся від них упевненості. Знаєш персонально тих людей, які на твоєму боці, які захищають твій мир і можливість творити.
А в менталітеті українців відчувається ця зміна?
— Люди змінились. Я все бачу з погляду естетики. Для мене Захід естетичний, а Схід — у вигляді Росії — брутальний. Українці стали більш естетичними.
Ви фактично реанімували гімн ОУН «Зродились ми великої години». Яка була реакція?
— Нам, українцям, давно пора писати сучасну історію й розставити правильні акценти на нашій історії. За радянських часів ми мали пропагандистську подачу нашого минулого, сьогодні ми маємо взяти відповідальність за свою історію.
Ви кажете, що нам треба брати відповідальність за нашу історію. У чому це має проявлятися?
— У діях. Треба перестати плакати. Українці, з одного боку, дуже ліричні, романтичні — і це добре для мистецтва, а для державотворення — це неефективно. Іноземці кажуть: «А чому ви свій Крим не захищали? Чому дозволили зайти у ваш дім? Чому ми вас мусимо шкодувати, якщо ви самі себе не захистили?» А ми: «Пошкодуйте нас і зробіть усю брудну роботу». Ніхто не буде за нас це робити. На нас так і дивляться, як на інфантильних людей. Треба подорослішати, відповідати за свою історію, територію, культуру, за свої пісні й за Україну майбутнього, де житимуть наші діти.
Хочу поставити питання, яке вам ставлять, напевно, всі: за що ви любите Україну? Ви ж не українець за походженням.
— Україна — це культурні, історичні коштовності, які з першого погляду непомітні, іноді заховані глибоко. Їх треба видобути, відмити, відчистити й користуватися. Я, як і багато інших митців, просто відчуваю цінність, красу України. Є таке відчуття історичної справедливості, як не дивно, в Україні великий дефіцит українського. Ми, українці, справедливо мусимо мати свій балет, джаз, живопис, театр, українську оперету, кухню й ще багато чого. Це — історична справедливість. Відчуваючи цей потенціал, усвідомлюю, скільки ще багато всього можна зробити прекрасного.
Поділіться своїми планами на наступний рік.
— Що стосується «ВВ» — написання нового альбому. Зараз міркуємо, як фестиваль «Країна мрій» провести на високому рівні.
Що можете порадити українцям перед новорічними та Різдвяними святами?
— Українцям хочу побажати веселих свят. Свято народжується в серці, десь у душі. Його треба розділити зі своїми близькими. Бажаю, щоб ми свято проводили з близькими, ділилися гарними емоціями з друзями.
Вважаю, що 2018 рік буде в Україні початком нової ери. Треба, щоб ми відповідально до цього поставились і зрозуміли — все залежить від нас. Можемо побудувати нову, красиву країну. А для цього треба зрозуміти, хто ми є, сміливо йти вперед, бути прогресивними, і тоді обов’язково зробимо прекрасну Україну та ще при нашому житті будемо споживати плоди власної праці.
