У нас все більше високопрофесійних продуктів у кіно, музиці на телебаченні з’являються саме рідною мовою. Галузь отримала серйозне збільшення фінансування. Але цього недостатньо. Ще багато роботи попереду, говорить міністр культури Євген Нищук в інтерв’ю Fashion of Diplomacy.
«ЗАРАЗ МИ МАЄМО ВЕЛИКИЙ БІЛЬ — НА СХОДІ КРАЇНИ ВІЙНА. АЛЕ Є ГОРДІСТЬ ЗА ТЕ, ЩО УКРАЇНА — ДЕРЖАВА З ВЕЛИКИМ ПОТЕНЦІАЛОМ»
ЧЕРЕЗ КУЛЬТУРУ ЄВРОПЕЙЦІ НА НАС ДИВЛЯТЬСЯ ПО-ІНШОМУ — ЯК НА РІВНОПРАВНОГО ПАРТНЕРА, — МІНІСТР КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ ЄВГЕН НИЩУК
21 листопада річниця початку Революції гідності. Як змінилася Україна за чотири роки?
— Передусім, це світоглядні зміни, зміни активності суспільства. Бо часом не тільки в нашій країні, а і в розвиненій частині Європи суспільство буває дуже інертним. Революція Гідності остаточно зруйнувала міф, що українці сидять по хатах, що ми занадто обережні, не здатні жертвувати життям за світоглядні принципи. У 2013–2014 роках за гідність, свободу, право голосу загинули понад 100 людей. Їм було від 17 до 73 років. Люди різних поколінь, які боролися за одну ідею. Це неймовірна річ, яку часом забувають і переводять у пласт — «У нас ковбаса подорожчала, курс долара виріс. Для чого ж вони гинули?». Ні. Вони не боролися за курс долара. Вони боролися за принципові ціннісні речі. Це момент нашої відповідальності.
Ви були голосом Майдану. Думали тоді, що станете міністром?
— Для мене все могло закінчитися дуже сумно. В ніч на 19 лютого снайпер славно міг мене «зняти» і я був би ніким. 24 чи 26 лютого почали говорити про формування уряду. Хтось сказав, що і я повинен взяти на себе відповідальність. Не знав, як це сприйняти. Переломним моментом було, коли прямо на Майдані хтось спровокував запитання: «Що ви думаєте, якщо наш Євген стане міністром культури?». Усі сказали: «Давай!». Я ж не тільки актором був. Співпрацював із українськими митцями, співаками, творчими колективами, гуртами. Говорив з ними однією мовою. Тому погодився.
Яку мету перед собою ставили?
— Програму діяльності вибудовували по ходу. На той момент було дуже важливим покластися на напрацювання креативних фахових груп. Умовою Майдану було звільнення всіх заступників, голів департаментів, які працювали до цього. Я її виконав у перші 10 хвилин, нікого не ображаючи. Були ті, хто не хотів писати заяву на звільнення. Вони «хворіли» по 4 місяці, але далі все одно не працювали. Я не знав нікого з людей, яких пропонували на вакантні посади. Ризикнув взяти тих, які ніколи не були в системі, які не були моїми друзями і не були «своїми», втім були професіоналами у своїх напрямках.
Але система Міністерства культури була заскорузла, корупційна.
— Я замінив ключових людей у міністерстві. Зараз тут працює команда, яка по-іншому мислить, для якої є абсолютно неприйнятні будь-які «схеми». Ми усунули від міністерства функцію, на якій «заробляли» попередники. Один із прикладів — з 1 січня почне роботу Український культурний фонд при Міністерстві культури. Це самостійний орган, який складатиметься з наглядової ради та експертних груп. Вони відбиратимуть мистецькі проекти на фінансову підтримку часткову чи повну. Міністр не повинен ділити гроші. Це мають робити фахівці на конкурсній основі. Так боротимемо корупційні схеми.
Чи не спрацює й там корупція?
— Ніхто не застрахований. Але ми вибудовуємо на старті ті речі, які б максимально унеможливили цю ситуацію. Зараз в країні достатньо антикорупційних органів, які мають все це перевіряти. Сподіваюся, вони є великим стримуючим фактором. Але ще є момент — справді покладаюся на дуже авторитетних людей, які працюватимуть у фонді.
Вам хабарі пропонували?
— Не пропонували. Можливо, завдяки славі з Майдану не сміли це робити.
З Вами в культуру прийшли численні зміни. Зокрема, покращилася ситуація з українською мовою на радіо і телебаченні. Хоча було багато критики.
— У цьому руслі не треба переходити в дискусію суто мовних проблем. Насправді це просте бажання, яке є у Німеччині, Франції, Швеції, інших країн — захистити інтерес своєї держави, культури, мови. Не секрет, що багато років притискалася саме українська мова, виробництво кінофільмів і серіалів, вихід книжок, пісень на радіо, кліпів на телебаченні. Не було заохочення це робити. Сьогодні нема жодних утисків по відношенню до інших мов. Разом із тим є великий імпульс до творення, до того, щоб зараз через кількість у нас відбулася й якість.
Щотижня з’являються нові українські кінопрем’єри. Вийшла захоплива «Сторожова застава». Виходять фільми, які отримують нагороди на численних міжнародних кінофестивалях. Зараз на «Оскар» поданий фільм «Межа», який робили спільно зі Словаччиною. «Гніздо горлиці» знімали з італійцями — стрічка вийшла двома мовами. Звичайно, є велика потреба в якісних телесеріалах. Тому зараз в частині роботи над бюджетом хочемо закумулювати кошти у Держкіно як для повного метру, так і для підтримки виробництва серіалів. Окремою програмою варто підтримати українську анімацію.
На скільки вистачає фінансування з державного бюджету і як воно змінилося протягом останніх років?
— Я вдячний першим особам держави, Прем’єр-Міністру, колегам з Уряду, що все більше дослухаються до нашої галузі. Я не втомлююсь казати, що культура — це надзвичайно важливо, що вона не може фінансуватися за залишковим принципом. І, на щастя, галузі збільшили підтримку — минулого року на 1,5 мільярда гривень, тепер ще на 1,5 мільярда. Не можна сказати, що цього достатньо. Але, все ж таки, це гарна динаміка. Коли я прийшов Міністром у 2014 році на розвиток кінематографії ми мали 29 мільйонів гривень, на 2017 рік — 500 мільйонів. Це просто прорив і заслуга нашої команди. На наступний рік, за підсумками останньої зустрічі прем’єр-міністра з кіноспільнотою, ми вийшли на суму майже в 1 мільярд.
Яке місце займає Україна у світовому культурному просторі?
— Окрім традиційної культури, яка у нас є у вишивці, гончарстві, мистецтві, музиці, танцях, солоспівах, ми повинні бути інтегровані і в сучасне мислення, світовий мистецький контекст. Для цього маємо бути прямими учасниками великих європейських форумів. Це і є сила культурної дипломатії, це дає можливість привернути до нас увагу. Саме через культуру. Бо саме мистецтво має найкоротший шлях до душі людини. До прикладу, коли ми приїжджаємо на Франкфуртський книжковий ярмарок, представляємо повноцінний Національний стенд з нашими видавництвами, книжками, перекладами і неймовірним актуальним оформленням видань нашими художниками, графіками, зі стильним дизайном самого стенду — ми чуємо звідусіль: «О, що це? Україна?». Так! Це насправді наш голос, який вкрай потрібний нам, у будь-якій точці світу. Саме завдяки культурі нас сприймають як рівноправного партнера.
У чому наша особливість як культурної нації?
— Це велика відкритість, щирість та гостинність. Що підтвердило навіть те ж Євробачення. Європейцям у нас подобається. Їм тут комфортно.
У нас є велика біль — на сході країни війна. Дякуючи нашому війську, нашим Героям, ми це витримуємо. Дійсно, іноді ми впадаємо у розпач від якихось процесів. Але це природньо, це питання часу. Бо, найголовніше, є гордість і впевненість у тому, що Україна — це держава з великим потенціалом.
Багато спеціалістів з різних галузей виїжджають з країни. У культурі є така проблема?
— Ми переходимо зараз від сталої радянської думки: “От дивіться, поїхала вона. Це ж кращі оперні балерини, співаки, музиканти покидають країну”. Вони не покидають. За останній рік намітилася така тенденція, що митці підписують контракти з найкращими сценами Європи та світу. Але вони залишають за собою можливість і вважають це гордістю повертатися постійно на рідну сцену. Ми не маємо робити з них зрадників. Вони несуть наші таланти у світ, демонструють, наскільки глибоке та професійне наше мистецтво та люди в ньому. Вони себе ідентифікують українцями. І продовжують повертатися сюди, щоб їхнім талантом могли насолоджуватися і в Україні.
Як війна змінила культуру та українців?
— Вона показала: коли у людини болить за свою землю, не має значення, де вона народилася. Вона йде і захищає її. Це здоровий патріотизм. Зараз, наприклад, знімається фільм “Кіборги”, який вийде на екрани у грудні. Там ця ситуація, коли трапився крайній момент — людина визначилася в тому, що вона на захисті своєї родини, землі і держави. Це неймовірна річ, яку сторона агресора не очікувала. Дивовижна річ, що з такими великими втратами ми віримо, що вистоїмо, і будуватимемо ту державу, яку хочемо бачити.
У вас до міністерства було інше життя — займалися улюбленою справою, подорожували, отримували емоції. Де берете емоції зараз?
— Крім документів, моя робота полягає ще й у зустрічах із митцями. Вони — джерело. Від них запалююся. Не можу сказати, що я усіх зроблю щасливими. Але з ранку до ночі працюю, щоб якісь речі втілити у життя. Отримую велике задоволення від того, що талановиті люди відбуваються, що вони на екрані. Що хороша українська музика нарешті звучить у теле- та радіо-ефірах. Я щасливий, коли вдається втілити цікавий, сміливий та творчий проект, я тішуся з черг у музеї на цікаві виставкові проекти, та черг на українське кіно. Радію, що мої колеги отримують головні ролі в кіно та серіалах. Раніше це була негласна заборона. Головні ролі грали московські актори. Нашим давали другорядні. Зараз ситуація змінилась. Українських артистів дуже любить глядач, їх впізнають на вулицях, захоплюються ними, фотографуються, беруть автографи. Я отримую від цього величезне задоволення. Все це надихає на подальшу роботу.
Не шкодуєте, що ви не на їхньому місці?
— Ні. Не встигаю тут сумувати. Ритм дуже серйозний. Але один-два рази в місяць по вихідних граю у виставах. Це знак уваги до колег.
У кіно знімаєтесь?
— У кіно майже не вдається. Хіба що якийсь епізод, який можна зняти за 4-5 годин у вихідний. Таких у мене кілька проектів. Один у “Кіборгах”, де граю військового капелана. Образ цікавий настільки, що може, і не всі мене одразу впізнають. Ще один — граю Володимира Винниченка у фільмі “Щоденник Симона Петлюри”. Зйомки ще тривають. Остання невеличка роль у фільмі “Крути”, де я — батько одного з юних Героїв, що сто років тому вийшли озброєні фактично лише любов’ю до рідної землі проти до зубів озброєного війська. І стримали його. Це якісь такі дуже символічні речі, відкриття наших правдивих історичних сторінок світу, тож я радий до них долучитись. Втім, звичайно, державна робота займає весь час. Я розумів, на що іду. Це моя відповідальність і місія на той час, скільки відміряно політичною ситуацією та Господом Богом.
Якою ви бачите Україну за 10 років?
— Маємо прийти до суттєвих змін у частині усталеного місця на геополітичній карті світу. Якщо говорити про безпеку, певен, за 10 років станемо членом НАТО. Маємо бути повноцінним членом Європейського Союзу. Однозначно, у тих болючих регіонах України, де проливається кров, маємо здобути мир. Ці регіони заслужили, щоб після страждань там з’явилося справді гарне щасливе життя. За цих 10 років маємо довести Європі та світу — ми повноцінні партнери, з нами можна і треба працювати, сюди можна і треба інвестувати. І що ми — країна великого потенціалу.
Не всі українці вірять у таке гарне майбутнє. Що порадите їм?
— Зберіть трохи грошей, сядьте у машину чи потяг і проїдьтеся країною. Подивіться наліво-направо. Побувайте у замках, музеях, театрах. Поспілкуйтеся з людьми. Зайдіть у гарну кав’ярню, випийте смачного чаю, посміхніться і їдьте далі. Відкривайте для себе нашу рідну землю та її скарби. І повірте, ця віра прийде.
