Вийшла в світ книга житомирянки Каріне Льют “Чорний Бусол. Ті, що не повернулись”. Це історія про втрату, пошук себе та силу пам’яті. Авторка розповіла, чому вирішила написати про тих, хто “не повернувся”, чому її герої втратили себе та надію, і хто може стати “дзеркалом” для читача.
Чи це перше ваше видання?
Якщо казати про випущене видання, то так. А якщо взагалі про мої спроби написати книгу, то, звісно, ні. З дитинства у мене було 5 спроб написати 5 різних книг. І лише цю дописала до кінця і випустила. Сподіваюся, що попереду у мене буде ще багато випущених книжок.
Що спонукало розпочати роботу над її написанням?
Моя депресія. Тут інших слів не підбереш. Морально я була на самому дні. Потім, щоб мені стало легше, я почала писати… І побачила сюжет цієї книги. Вона має 137 сторінок і читається напрочуд швидко.
Мені дуже допомогла моя літературна редакторка Наталія Данилюк — людина з багаторічним стажем і відповідним досвідом. Вона відразу відгукнулася на мою пропозицію відредагувати книгу. Також допоміг художник, графічний дизайнер Олександр Шанський. Він погодився оформити книжку, як тільки почув від мене сюжет. Я обом дуже дякую!
Випускається книга житомирським видавництвом невеличкими накладами. Є також її електронний варіант. Ще книга перекладається англійською мовою і незабаром вийде її англомовна версія. Насправді, якщо зараз проаналізувати, то книжка створена житомирянами, моїми земляками. Ми об’єдналися, і завдяки цьому вона з’явилася.
Книга має назву “Чорний Бусол. Ті, що не повернулись”. Чому обрали саме цей символ? Який зміст він несе?
“Чорний Бусол” — це позивний мого героя — військового Майка. Але у книзі це не лише ім’я. Це символ, який проходить крізь усю історію. Його значення відкривається поступово, і якщо почати розповідати більше — це вже будуть спойлери. Тому, щоб дійсно відчути зміст цього символу, потрібно доторкнутися до сторінок книги.
“Ті, хто не повернувся”— хто вони для вас особисто?
Для мене — це ми всі. Бо ми постійно змінюємось. Я сьогоднішня вже ніколи не повернусь до себе вчорашньої. Людина, яка пройшла крізь трансформацію, втрату, війну, біль, теж не може стати такою, як була раніше. Як би вона цього не хотіла.
У публікації на своїй сторінці у мережі Facebook ви написали, що герої цієї книги втратили себе, надію, сенс. Чи знайшли вони світло?
“Сенс не у тому, щоб знайти світло, а у тому, щоб навчитися бачити у темряві”, — це цитата одного автора, на жаль, не пам’ятаю його ім’я. Вона на 100% описує мою думку.
Чому було важливо показати не лише зовнішню війну, а й внутрішню боротьбу людини?
Тому що зовнішня війна — лише віддзеркалення того, що відбувається всередині. Те, що ми носимо у собі, формує наше сприйняття реальності. Коли ми переможемо себе всередині, ми станемо сильнішими зовні.
Ви зазначаєте, що ця історія може стати “дзеркалом” для читача. Що саме ми можемо побачити у цьому віддзеркаленні?
Дзеркалом можуть стати моральні принципи читача. А головне моє питання до читачів: будуть вони засуджувати моїх героїв чи зрозуміють? Це і буде їхнє віддзеркалення.
Чи впізнаєте Ви себе у власних героях? Можливо, писали й про власні пошуки?
Мені здається, що кожен автор бачить у собі чи інших своїх героїв. Я писала цю книгу для себе. Тому так, це був мій пошук цінностей. Усі мої герої записані з моєї підсвідомості, а це означає, що у них є щось від мене або протилежне мені.
Ви говорите про цінність дрібниць, теплоту моментів, вагу людських рішень. Чи змінила робота над книгою Ваше ставлення до цих речей?
Так, робота над книгою кардинально змінила мене. Я стала на шлях до своєї мрії і вчуся йти по ньому, не опускаючи рук. А про сенс, який я взяла зі своєї історії: маленькі радощі важливіші за великі труднощі. Я зрозуміла: маленькі радощі — це те, з чого складається справжнє життя. Якщо ми помічаємо лише труднощі, то ми вже опинились у власному пеклі.
Що для вас стане найбільшою нагородою від читача після прочитання книги?
Для мене нагорода — коли читач скаже, що йому було цікаво. А ще, коли він відчує щось своє, знайде у книзі відображення себе чи своїх переживань. Або просто проведе цей час приємно з чашечкою чаю. Це означатиме, що все було недаремно.
Кого насамперед Ви бачите своїм читачем? Для кого ця книга написана?
Для всіх, але особливо для тих, хто думає, що надії вже немає. Для тих, хто загубив себе і шукає хоч якусь опору. Я хочу, щоб ця книга стала для них другом.
Чи стане “Чорний Бусол”початком ще однієї серії історій — чи це завершена розповідь?
Поки що це завершена історія. Але герої живуть у мені, і ідеї продовження відвідують мене щодня. Можливо, одного дня вони попросять вийти назовні знову.
КНИГУ ВЖЕ МОЖНА ПРИДБАТИ ТУТ
