Моє дитинство пройшло у колисці Запорізької Січі – на острові Хортиця, на якому я з іншими дітлахами ріс, рибалив, навчався плавати проти течії, набирався розуму. Українське козацтво, степи, кургани, кам’яні баби… Усе це залишило неабиякий слід у пам’яті. Атмосфера надихала. Ми не могли тоді зрозуміти протошумерські написи на Кам’яній Могилі, але усі печери та гроти ми обійшли й облазили. Тепер вже, згадуючи про дитинство, я розумію, що такі пам’ятки, такі сервери цивілізації неодмінно потрібно вивчати, пропагувати, розповідати про них на весь світ. Адже, 14 тисяч років тому на нашій землі вже існували цілі архіви прадавніх знань з астрономії, землеробства, медицини…
Чому, не приділяється цьому достатньої уваги?
Через те, що у влади немає розуміння української землі, величі та значення тих скарбів, які створені нашими предками і без сумніву є перлинами світової цивілізації на рівні Стоунженджа, Чичен-Іци, Єгипетських пірамід. Крім того, я переконаний, що століттями ідеологічно Російська імперія всіляко обкрадала нас, затирала сліди цивілізацій на нашій землі, замовчувала і знищувала справжні історичні факти та об’єкти культурної спадщини. Усвідомлення всього цього є ознакою власної гідності, не лише запорожця Валентина Наливайченка, а кожного українського громадянина. Я за те, щоб українці з нашою тисячолітньою й багатогранною історією були гідно і на рівних представлені у світовій цивілізації. Нам є чим пишатися, у нас є що вивчати.
Що означає для Вас поняття дружби?
Дружба – це вчинки, відповідальність і довіра. Найголовніше в дружбі взаємоповага. Друг завжди прийде на допомогу, ніколи не підведе і не зрадить.
Ви – бізнесмен чи політик? Що більше цікавить?
Я громадський діяч і політик. Твердо переконаний, не можна поєднувати політику і бізнес. Цікавить мене багато речей, насамперед, зовнішня політика, вивчення іноземних мов, історія й культура різних країн, проблеми безпеки нашої держави.
Чи важко бути політиком в Україні?
Політиком бути не просто. І не тільки в нашій державі. Єдине, з чим категорично не погоджуюся, що політика брудна справа. Це зовсім не так. Все залежить від того, які ідеали сповідує політик і яких принципів дотримується. У мене на все це є відповідь: не займайтесь брудом, не крадіть і вам не буде так важко! Знаєте, так само, як кажуть: боротися з корупцією дуже важко. Важко тим, хто сам корумпований, для кого держслужба є бізнесом. Влада і бізнес мають бути розділені. Це питання виживання країни. Розвинуті демократичні держави так і зробили. Нам треба скористатися їхнім досвідом тут і зараз.
Тобто, політикою займатись доволі легко?
Якщо політикою займатись не в корумпований і брудний спосіб, то – так. Не можна політику використовувати як засіб для збагачення, а владу як інструмент для помсти, розправи з політичними опонентами та привласнення бізнесу. Мені особисто часто закидають, що я вкрай критично ставлюсь до влади, як старої, так і діючої. А як я маю ставитись? Коли прізвища частково змінилися, а корумпована несправедлива система ні. Корупція у владі є зараз внутрішнім агресором, руйнує життя та перспективи кожного українця. Україні потрібні масштабні й швидкі зміни, повне перезавантаження влади. Фізичний і духовний катарсис. І не треба щось мудрити й вигадувати. Вже давно розвинуті європейські держави живуть за справедливими законами, а не за «поняттями».
Що для України Е-декларування? Доцільність?
Для України це перший крок у боротьбі з корупцією. Е-декларування, передусім, потрібне для всіх без винятку державних службовців. І чим вище посадова особа, тим жорсткішою має бути до неї вимога. Для мене особисто ще з 2007-го року це було зрозумілим. Коли очолив Службу безпеки України, я першим на веб-сайті Служби сам почав оприлюднювати свої декларації. І більше того, змушував усіх своїх заступників робити те саме. Хоча жодним правовим актом на той час в Україні, це не передбачалось. Вважав і вважаю, що саме так і має бути! Кожен чиновник повинен пройти «рентген» декларування, очиститись, як на сповіді. А в 2014-му мої новаторські дії вже стали нормою закону. Щоправда, Веховна Рада оминула головне – відповідальності за незаконне збагачення у владі: позбавлення мандату та антикорупційний суд. Як діють у цивілізованих країнах? Наприклад, у податковій системі Фінляндії, де я працював на дипломатичній посаді, є чітке правило, якого неухильно дотримуються. Якщо ти обраний до парламенту або став міністром і на початку мав одну декларацію, а через рік ця декларація має відмінності у бік збагачення, то податкова негайно через суд усе незаконно набуте, або яке не має пояснень, конфіскує в бюджет держави. Ось чому Е-декларації у правових державах є дрес-кодом совісті кожного державного службовця, депутата, президента!
Більшість з політиків пропагують ідею «нульової декларації». Чи справедливо це перед суспільством?
Ні. Як не називай таке, все одно, це буде ширмою, способом виправдання корупціонера у владі. Моя позиція чітка: жорстко піти на демонтаж корупційної системи і на заборону займатися бізнесом усім персоналіям по всій вертикалі влади. На корупцію постійно треба наступати і знищувати її у всіх формах. Необхідно запустити чіткий план боротьби з корупційною гідрою. По-перше, потрібно негайно позбавити владу, насмперед, податкову, митну служби та правоохоронні органи тих функцій, які призводять до можливості вчинення корупційних дій. По-друге, все, що накрадене чиновниками від президента до заступників міністрів має бути – через суд – конфісковане на користь держави. І по-третє, особи, які були, хоч раз пов’язані з корупційними діями у владі, мають бути відстороненими від займаних посад без права працювати на держслужбі.
Авжеж. Ви сказали «через суд». Мабуть спочатку потрібно провести судову реформу?
Звісно. Нам давно вже потрібно змінити судову систему, оновити суддівський корпус, надати людям право обирати і звільняти суддів на місцях по всій країні. Зараз вкрай необхідно створити антикорупційний суд. На жаль, ця влада не реформувала суди, не створила систему правосуддя і справедливості. Насправді, ніякої реформи не відбувається. Достатньо подивитись, як вчиняються судові дії над колишнім президентом-втікачем Віктором Януковичем та іншими фігурантами злочинів проти учасників Революції Гідності. Жоден з фігурантів не засуджений до цього часу. Президентська фракція у парламенті саботує створення трибуналу над злочинами проти Революції Гідності та антикорупційного суду для покарання корупціонерів у цій владі. Незалежний антикорупційний суд, на моє переконання, має діяти за:
прозорим конкурсом на обрання та призначення суддів; із жорсткими повноваженнями розгляду та винесення вироків в антикорупційних розслідуваннях стосовно високопосадовців.
Риба, як відомо, гниє з голови. Тому, саме туди й має бути спрямований меч правосуддя. Ось конкретний приклад – справа Насірова, керівника Державної фіскальної служби України (ДФСУ). Має бути вирок, має бути покарання, але в якому суді? Усі громадяни чекали правосуддя, найактивніші мітингували під судом, а чим все закінчилось? Звільнили під шалену заставу в 100 млн. грн, а зараз вже відшукали спосіб, аби й заставу повернути. Скрізь у цій владі лише імітація і дискредитація… А я стверджую:
А що у нас з Кримом?
З Кримом? Нинішній уряд України дозволяє торгівлю повним ходом. Автофури щодня їздять туди й назад. Подібна ситуація і з Росією. І хіба це державницька політика? Я давно вже стверджував і наполягав, що усі відносини з агресором потрібно припинити і ввести, принаймні, візовий режим. Це позиція, це стрижень , якого, на жаль, не вистачає нинішнім українським очільникам. Передусім, це стосується Президента й Міністра закордонних справ. І не треба розповідати про інші урядові установи, вони тут зайві. Для того, щоб ухвалити рішення щодо візового режиму з Росією достатньо політичної волі цих двох посадовців. Якщо не так, нехай вийдуть до людей і пояснять.
Отакої… А що ж робити з нашими заробітчанами?
Дозволи на роботу це окрема тема. Наші громадяни і зараз змушені отримувати в органах влади РФ дозволи, щоб працевлаштуватися, зареєструватися тощо. Візовий режим – це додаткові важелі недопущення до нас терористів, диверсантів, криміналітету, а також бар’єр для використання підроблених паспортів. Коли буде рішення, українська дипломатія, зокрема консульська служба, дуже швидко зробить свою роботу. А коли рішення немає, а існують лише подвійні стандарти, то важко щось вдіяти. Думаю, ми повинні виробити чітку стратегію захисту держави. Я не пророк, але не здивуюсь, якщо влада запропонує восени якийсь новий черговий формат переговорів. На зміну «Мінську» з’явиться ще щось інше. А країні потрібні не порожні балачки і маніпуляції, а конкретна й послідовна стратегія. Ця стратегія неминуче має складатися з посилення обороноздатності, запуску оборонних підприємств, створення робочих місць, налагодження гуманітарних зв’язків. Важливо всіляко намагатися покращувати життя людей, передусім, на звільнених територіях.
Це, фактично, мілітаризація країни?!
Перш за все, це питання обороноздатності країни. І не треба боятися цього. Нехай нас бояться наші вороги! Агресор розуміє лише силу. А нам потрібно повертати наші землі й своїх людей. І така мета, такий план дій має бути в української влади. Бо вештання від «Мінську 1» до «Мінську 2» і так далі – не конструктивно, ми втрачаємо час та можливості.
Ви чудово розумієте проблематику. Але чи багато є парламентарів в Україні, які мислять однаково з Вами?
На жаль, парламент сьогодні дуже сильно пробуксовує. Він погруз у другорядному і дріб’язковому. А зараз, як ніколи, потрібні сміливі й рішучі дії.
Чи вистачить духу в української дипломатії протистояти градові питань без відповідей?
Пригадую часи на початку створення МЗС України. Я був тоді ще молодим дипломатом, але моїми наставниками стали справжні глиби, патріоти: від Міністра Зленка – до Міністра Тарасюка. Кого б я зараз не назвав, це були люди, які осмислено зробили вибір професії в своєму житті. Працювалося тоді тяжко, були маленькі зарплати, але було цікаво. До роботи поспішали, горіли очі, горіло серце. І було неабияке відчуття своєї гідності та відповідальності. Відчувалася величезна відповідальність за свою, тоді ще молоду державу – Україну. Моя дипломатична кар’єра запам’яталася тим, що ми – молоді дипломати – працювали над створенням консульської служби. Займалися інформаційною політикою, на міжнародному рівні створювали позитивний імідж незалежної України. Сьогодні, коли більше трьох років Україна потерпає від агресії РФ, є багато загрозливих чинників, як зовнішніх, так і внутрішніх. Життєві обставини щоденно викликають на двобій і часто не за правилами. Але хтось мусить виконувати цю роботу. І виконувати її мають дипломати. Адже війна все одно колись закінчиться. І не обов’язково через відсутність набоїв, а завдяки відданості та професійності дипломатів.
Дипломатія і розвідка – це завжди тотожні поняття?
Ні. Це не тотожні поняття. Україні у питаннях розвідки потрібно ухвалити ключове державне рішення. Служба безпеки країни має стати контррозвідкою та бойовим підрозділом по боротьбі з тероризмом. А українська розвідка на зовні має повністю забезпечувати інтереси держави у протидії агресору та тероризму. Обидві служби мають працювати єдиним механізмом захисту держави. Такої конфігурації вимагає час та національні інтереси. Це дасть змогу зекономити бюджет і ресурси, та підвищити ефективність.
Україна і НАТО – які перспективи і наслідки? Вирують різні думки. Одні за позаблоковий статус, мовляв, це знизить градус конфлікту з агресором. Інші – за членство в Альянсі. Зрозуміло, що для Росії усі сусідні країни, а особливо Україна, є певними санітарними зонами, таким собі поясом захисту від армій НАТО. Як бути?
Моя відповідь щодо цього принципова. Україні потрібно зараз здобути статус кандидата на членство в ЄС і Північноатлантичному Альянсі. Кожне відомство задля інтеграції в ЄС і НАТО має провести серйозну реорганізаційну роботу. Слід змінити законодавство та підняти рівень забезпечення наших військових, щоб відповідати натовським стандартам, а їх 1250. Національним безпековим інтересам України безумовно відповідає членство в НАТО. Нам треба стати частиною колективного оборонного Альянсу, щоб захистити свою державність і територію.
Яким секретом Ви могли б поділитися з усім світом?
Можу відкрити своє життєве кредо:
Бесіду вів Сергій Сивак
