Цьогоріч минає 330 років відтоді, як гетьманом України обрано було Івана Мазепу. Із його обранням почався більш ніж цікавий та, водночас, знаковий період в історії України. Фактично, серед усіх українських гетьманів Мазепа тримав у своїх руках булаву найдовше – 22 роки.
За часів його урядування в Україні було припинено тривалий період виснажливої братовбивчої війни, яка почалася після смерті Богдана Хмельницького і яка увійшла до української історіографії під назвою «Руїна». До самого початку вже іншої війни – Північної, Україна під владою Князя-Гетьмана Мазепи переживала воістину золоту добу. За цей час було побудовано багато чудових храмів та фортифікаційних споруд, та й гетьманський двір у Батурині міг позмагатися рівнем своєї вишуканості та пишності із двором польського короля та російського царя.
Гетьман та козацька старшина, яка на той час вже піднялася на один щабель із аристократією, вкладали значні кошти не лише у будівництво церков, монастирів та фортець, але й у розвиток науки та освіти. Саме у мазепинські часи Київський колегіум став Академією. Активно розвивався й інший осередок української вченості – Чернігівський колегіум, яким опікувався, також, Князь-Гетьман Мазепа.
На зовнішньополітичному фронті під патронатом Мазепи було здійснено спробу поширити гетьманську владу на Правобережну Україну та підтримати велике українське повстання проти Польщі – лише втручання Петра Першого, який хотів мати Польщу за союзника проти Швеції, унеможливили спробу об’єднання усіх українських земель під владою Князя-Гетьмана.
Про іншу невдалу спробу Мазепи – вивести Україну з-під влади російського царя – відомо значно більше, аніж про культурницьку, освітню та меценатську (або як казали на Гетьманщині – донаторську) його діяльність. Також мало знають у сучасній Україні про те, що Мазепа став героєм багатьох творів європейського красного письменства вже у дев’ятнадцятому столітті. Зокрема, свої твори українському гетьманові присвятили Джордж Байрон та Віктор Гюго.
Тому цілком природнім є те, що в Україні, яка остаточно та назавжди обрала європейський вектор розвитку, 330-річчя обрання Мазепи Гетьманом святкуватиметься на загальнонаціональному рівні. Серед святкових подій окремо слід відзначити відкриття пам’ятника Мазепі у селищі Коломак Харківської області. Саме у цьому селищі 28 липня 1687 року гетьманська влада перейшла до рук Гетьмана Мазепи. Отже, вибір Харківщини для встановлення пам’ятника славетному творцеві української державності не є випадковим. Одночасно із відкриттям пам’ятника Мазепі відбудеться показ оперної вистави «Мазепа».
Втім, і встановлення самого пам’ятника, і постановка оперної вистави мають певну передісторію.
Ще у вересні 2016 року Коломацька районна державна адміністрація оголосила конкурс на найкращий проект пам’ятника, завдяки якому, відомий харківський скульптор Сейфадін Гурбанов розпочав створювати новий шедевр – пам’ятник славнозвісному Гетьману Івану Мазепі.
Сейфадін Гурбанов, автор багатьох пам’ятників видатним діячам української культури, зокрема Григорію Сковороді та Тарасу Шевченку.
– Пам’ятники Сковороді та Шевченку є одними з найдорожчих у моєму творчому доробку, – зізнається митець.
Уродженець далекої Нахічевані Сейфадін Гурбанов, за його ж власними словами, почувається українським патріотом і вважає, що монументальна пропаганда є одним з найдієвіших засобів просування української національної ідеї, передусім, на сході нашої держави. Він зазначав, що саме допомога харківських підприємців-патріотів зробила можливою і встановлення пам’ятника, і святкування на Харківщині з нагоди славного 330-річчя. Харківський громадський діяч Тарас Сітенко зазначає:
– Ми розпочали планувати патріотичне масштабне свято з нагоди обрання Мазепи на гетьманський престол ще декілька років тому… Запрошували долучитись представників діаспори та представників політичних кіл із України та Європи, але нажаль нас мало хто підтримав. Та попри всі негаразди ми зробили дуже велике діло. Йдеться не так про щось нове, як про відновлення нашої Української історії, наших традицій…. Цьогоріч буде не лише відкриття пам’ятника, а й велике вуличне театралізоване дійство та прем’єра вистави в оперному театрі.
Головний режисер Харківського Національного Академічного Театру Опери і Балету Арсен Калоян розповідає:
– Я вніс незначні зміни до опери Чайковського. Лібрето, написане на основі поеми Олександра Пушкіна «Полтава», не є історично достовірним та відбиває імперсько-шовіністичні стереотипи щодо особи Гетьмана Мазепи. Й тому нами було знайдено альтернативне лібрето, яке написали у 1920-их роках у Канаді українські емігранти. Одним з авторів цього лібрето був лідер Західноукраїнської Народної Республіки та ініціатор злуки двох частин України у 1918 році, Лонгін Цегельський….
Також було внесено певні зміни в постановку опери, яку написав Чайковський. Фінальну сцену, у якій звеличується Петро Перший та Російська Імперія, було замінено – у цій частині хор виконуватиме народну, а точніше, старовинну козацьку пісню «Ой, чорна рілля зорана».
– Це одна з улюблених пісень Степана Бандери … Її, фактично, заборонено було виконувати у радянські часи – каже режисер.
Хор, згідно режисерського задуму, має презентувати не лише українське вояцтво гетьманських часів, але й усіх, хто захищав Україну зі зброєю у руках – від гайдамаків до учасників АТО. Дістати текст лібрето стало можливим завдяки сприянню української діаспори з Канади та керівникам театру «Арабески» Світлані Олешко та Михайлу Барбарі. Тексту не існувало в електронному вигляді, але його змогли сфотографувати та впродовж тижня переслати до Харкова. Ігор Тулузов, який активно долучився до нового трактування класичного твору зазначає:
– Пушкінський текст не відповідає тому, що ми вкладаємо у це свято, довелося звертатися по допомогу до нашої діаспори. – Готуватися до 330-річчя ми почали ще від червня минулого року, тому й встигли все, що планували.
Як бачимо, українське національне відродження впевнено та переможно крокує Слобожанщиною. Той регіон, який вважався з якогось дива проросійським, виявляється може посперечатися із Галичиною за почесний титул «українського П’ємонту», і подібне повернення козацького краю до своїх витоків не може не тішити кожне українське серце…
