Англійський підприємницький капітал був першим за часом діяльності в Україні і пов’язаний з особою Джона Джеймса Юза, засновника сучасного обласного центру України — міста Донецьк. Саме Юзівський завод «Новоросійського товариства кам’яновугільного, залізного і рейкового виробництва», створеного в Лондоні 1869 року, дав назву заводському селищу — Юзівка, яке згодом переросло в місто. У 1924 році Юзівка отримала назву Сталіно, а у 1961 році місто перейменовали на Донецьк.
Збереглися унікальні фото заводу Джона Юза (з 2012 р. — ЗАТ «Донецьк сталь»). Д. Юз (1814–1889), уродженець міста Мертир-Тидвіл, син інженера-металурга. У 1860 р. Юз став директором Мільвольського залізопрокатного заводу, що виготовляв броню для обшивки кораблів. Імперський уряд запропонував Юзу побудувати на Півдні Росії завод з виробництва залізничних рейок. Джон Юз їде до Донбасу, оглядає та вивчає місцевість і приймає рішення про будівництво серед пустельного степу заводу. 29 травня 1869 р. в Лондоні прийнято статут Товариства, випущено 6000 акцій у 50 фунтів стерлінгів кожна, що складає капітал товариства у 3000 тис. фунтів стерлінгів (1 фунт — 9 руб. 46 коп.). Акціонерами товариства стали добре відомі у Великобританії залізничні ділки, фабриканти зброї, інженери. Директорами-розпорядниками призначені Джон Юз і Джон Вірет Гуч.
Проект нового заводу розробили в Англії.
У 1870 р. у Таганрозький порт прибули вісім пароплавів з Південного Уельсу з усіма устаткуванням для доменного заводу. З порту до місця будівництва на річці Кальміус котли і машини для заводу перевозили візками по степових шляхах довгорогі воли через осінню непролазну грязюку. Разом з устаткуванням з Англії прибули близько сотні інженерів і робітників, серед яких і першокласний металург Річардс.
Перший чавун дала домна, задута 24 січня 1872 р. У 1873 р. запрацював рейковий завод. У 1879 р. розпочали виробництво марганцевого чавуну і отримали першу плавку мартенівської сталі. У 1880-ті роки Юзівський завод стає найбільшим серед заводів такого класу в імперії.
Джон Юз переселився до України разом з родиною, «згодом полюбив свою нову Вітчизну і щиросердно бажав їй промислових успіхів», — писали дослідники життя Д. Юза. Гірничий інженер Мевіус залишив свої враження від перебування на заводі Юза:
«Враження, що справляє цей розлогий завод з його залізницями, численними трубами, масою різних печей, горами вугілля, коксу, руди, чавуну й заліза різних видів, дуже грандіозне, особливо, коли згадую, що двадцять років тому тут було цілком порожньо…»
Юзівський завод, велике капіталістичне підприємство комбінованого типу, велике навіть для європейських масштабів і єдине на той час у Донбасі, де працювало майже сім тисяч робітників, приносив значні прибутки його власникам. На рік смерті Д. Юза — 1889 — його особистий статок перевищував 10 млн. рублів. Грандіозні плани Д. Юза з розвитку підприємства втілювали його сини — Джон і Айвер. Молоді Юзи вирішували житлові проблеми робітників, перенесли з Англії на заводські майданчики футбол, улаштували іподром для перегонів, влаштовували робітникам розваги під час свят.
Найвідоміший витвір Юзівського заводу — «Пальма Мерцалова», викувана у 1895 році зі стальної рейки ковалем Олексієм Мерцаловим, експонувалася на багатьох виставках, в тому числі і на Міжнародній виставці у Парижі 1900 р., де була здобула Гран-Прі.
Зображення пальми прикрашає герб міста Донецька. Другим сімейним бізнесом англійців було акціонерне товариство Джона Грієвза, створене в 1899 році в Брюсселі. Товариство «Грієвз Джон і Ко» побудувало в Бердянську заводи землеробних машин і знарядь. У кінці ХІХ ст. компанія з виробництва сільськогосподарських машин вважалась найбільшою в Європі. Сьогодні це ПАТ «Бердянські жатки» (Запорізька область). Землеробні машини та знаряддя виготовляв і завод Олександрівської машинобудівної компанії, створеної у 1889 році з правлінням у Лондоні, а її завод був у м. Олександрівськ (тепер м. Запоріжжя) Катеринославської губернії.
Британський підданий Ф. Бійчкрафт у 1899 році заснував Товариство Російських кам’яновугільних копалень з капіталом у 360000 фунтів стерлінгів для діяльності у Слов’яносербському повіті Катеринославської губернії. 175000 фунтів стерлінгів налічував капітал Англо-Російського товариства борошномельних млинів, створеного у 1899 р. Товариство придбало млини В. Фаста в Катеринославі (тепер м. Дніпро), вело торгівлю продуктами виробництва в Імперії та за кордоном.
За матеріалами Першого загального перепису населення Російської імперії (1897 р.), в Катеринославській губернії мешкало 344 підданих Великобританії.
Переважна більшість мешкали у повітах губернії — 327 осіб і лише 17 осіб — у містах губернії: у Маріуполі — 9, Катеринославі — 2, Луганську — 2. У губернії було відкрито і працювало Віце-Консульство Великої Британії, розташоване в місті Маріуполі. У 1913 р. віце-консулом був Вільгельм Вальтон.
Дмитро Піркл, співавтор проекту «Іноземні інвестиції в Україну. Кінець ХІХ — поч. ХХ ст.» Валентина Лазебник, зав. Відділом Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д. І. Яворницького
