Із дружиною Посла Узбекистану Пані Гульнозою Абдуалієвою у рубриці Lady International Club ми говоримо не лише про дружбу та історичні зв’язки між нашими народами, але й про українську моду та узбецьку національну кухню…
Які головні функції виконує дружина Посла, зокрема, й у галузі культурної та публічної дипломатії?
— Найголовнішою функцією дружини Посла є створення умов для повноцінної та плідної роботи Пана Посла. Інша головна функція — це супроводжувати Посла на різноманітних представницьких раутах, і звичайно, Посол та його дружина є обличчям країни. Тому головною моєю функцією є та ж сама, що й у мого чоловіка — презентувати свою країну. Це стосується й тих заходів, які передбачені форматом заходів культурної та публічної дипломатії.
Існують клуби, які об’єднують дружин Послів та дружин впливових політиків. Чи відвідуєте Ви такі клуби?
— Намагаюсь відвідувати їх більш-менш регулярно. Я відвідую той Клуб, який об’єднує виключно дружин послів. Також, є IWK (International Women Club), його я відвідую не настільки часто, хоча намагаюсь бувати й там, оскільки у ньому відбувається багато цікавих заходів. Також цей клуб дуже допомагає жінкам-іноземкам влаштувати своє дозвілля. Принаймні я, за допомогою цього клубу, знайшла школу кераміки, яку я відвідую вже четвертий рік поспіль, та отримую неабияке задоволення від того, що маю змогу виготовляти різні предмети з кераміки. Це справді чудово!
Доволі часто дружини Послів займаються благодійністю. Чи брали Ви участь у таких проектах у нашій країні?
— Найголовнішим благодійницьким проектом цього клубу є, вочевидь, відомий вам Черіті-Базар. У цьому заході беруть участь усі посольства, у тому числі і Посольство Узбекистану. Впродовж цілого року ми готуємося до цієї події, ми шукаємо речі, які можемо реалізувати на Базарі, хоча головна мета цього заходу — участь, а не прибуток, й цією головною метою участі у цьому заході є, знову ж таки, презентації нашої країни і саме тому ми намагаємося представити на Черіті-Базарі продукцію наших народних узбецьких майстрів або наші сухофрукти. На останньому заході ми зібрали близько двадцяти однієї тисячі гривень. Не можу сказати, що це надто велика сума, але все ж таки її було зібрано. Також ми організували лікування в Україні для дітей із Узбекистану. У вас в Україні є чудовий лікар, кардіохірург від Бога, Ілля Миколайович Ємець. У його центрі й було зроблено операції для цих дітей. І він розповів цікаву історію — його діда було заслано до Сибіру. Разом із його дідом відбував покарання узбек, якому надсилали великі посилки із фруктами. Від ділився ними зі своїм українським товаришем по засланню. І пан Ємець сказав мені, що саме так повертається добро, яке колись зробив для українця той узбек — адже внук українського в’язня врятував узбецьких дітей. Це і є справжня благодійність.
Скажіть, будь ласка, чи планує Посольство Узбекистану певні культурні заходи? Чи братимете Ви у них участь?
— Ми намагаємося проводити певні заходи такого характеру. Звісно ж, їх важко назвати «Днями культури Узбекистану», але щороку для дружин послів я організовую те , що називається coffee morning. Щомісяця одна із дружин Послів збирає інших представниць Клубу й вона має презентувати свою країну в одному з її ракурсів. Цьогоріч я проводитиму такий захід втрете. Перший раз я презентувала узбецький костюм, вдруге — це було знайомство із нашою національною кухнею, я презентувала специфічну та дуже цікаву страву узбецької кухні — лагман. За своїм походженням ця страва є китайською, але оскільки Узбекистан знаходився посередині Великого Шовкового Шляху, то ця страва вже прижилася у нас. І ось ми — я та дружини інших Послів — вчилися готувати лагман. Це було дуже цікаво — майже маленьке шоу.
Якщо ми вже згадали тему кулінарії, то хотілося б поставити Вам ще й таке питання — як Вам подобаються страви української кухні?
— Я дуже люблю страви української кухні. Хіба що через свої релігійні переконання я не вживаю свинини, але щодо інших страв, то, скажімо, борщ є однією з моїх найулюбленіших страв з дитинства. Перше, що я навчилася готувати, — це був борщ. Я маю навіть свої власні секрети щодо приготування борщу.
Якими були Ваші перші враження від нашої країни?
— Україна у мене з чоловіком — перша країна, це наша перша каденція. Мій чоловік не є кар’єрним дипломатом, він працював тривалий час в уряді, але вирішено було, що має працювати тут, в Україні. Щодо вражень, то можу сказати таке — Україна є нашою братньою країною і я навіть не відчувала того, що перебуваю за кордоном. Ми схожі з українцями ментально, до того ж українська відкритість та українська гостинність є дуже близькими та дуже зрозумілими нам. Якщо ви запрошуєте людину в гості, то вас завжди запросять в гості у відповідь. Це суто українська риса. У вас це — залізно. І це є дуже близьким та зрозумілим для нас. Можу сказати, що я щиро полюбила український народ. У вас ніколи не буває такого, щоб на вулиці людина пройшла повз того, хто просить допомоги — і я розумію, що це досягається вихованням та засвоюється із молоком матері.
Чи багато ви подорожуєте Україною?
— Так, ми намагаємося багато подорожувати. Моїми найулюбленішими місцями в Україні є Львів та Одеса. Не можу навіть виділити якісь окремі частини цих міст — там настільки чудовою є сама атмосфера, що просто хочеться нічого не робити та просто неспішно прогулюватися або по Дерибасівській або Площею Ринок. Намагаюсь відвідувати ці міста три-чотири рази на рік та завжди відкриваю для себе щось нове. Ці дві культурні столиці України, які не дають занудьгувати та завжди дарують незабутні враження.
Чи стежите Ви за українською фешн-індустрією?
— Не можу сказати, що я не пропускаю жодного з показів, але намагаюсь бути в курсі подій і тому, якщо мене запрошують, то, я завжди, відвідую такі заходи. Що мені, власне, подобається в українській фешн-індустрії, то це те, що вона є не такою, як усі. Вона є самобутньою. Українська фешн-індустрія має власний стиль та власне обличчя. Ще мені подобається й те, що найкращі торговельні майданчики у Києві надано українським дизайнерам. Це свідчить багато про що, це свідчить про те, що українських дизайнерів шанують, їхня продукція має попит. Серед ваших дизайнерів мені дуже подобається те, що створюють Наталія Зінько та Лілія Пустовіт.
Чи є в Узбекистані зацікавлення українською культурою та Україною?
— Звісно. Багато українських родин було евакуйовані до Узбекистану під час Другої світової війни. Деякі з цих людей лишилися в Узбекистані, їхні нащадки інтегровані до нашої культури, чудово зберігаючи при цьому власні неповторні традиції. В Узбекистані дуже популярна українська естрада. Зокрема, «Океан Ельзи» — улюблений рок-гурт моєї старшої дочки. Повірте, у нас багато особистісних та культурних контактів і саме вони роблять дружбу між нашими народами ще міцнішою.
