1870–80-ті роки Німеччина була основним грошовим ринком для розміщення російських державних фондів і позик російських залізничних товариств.
До початку ХХ ст. залізничні позики розміщувалися головним чином у Німеччині, звідкіля відомий вислів С. Ю. Вітте — «російські залізниці побудовані на гроші німецьких куховарок». Німецькі банкіри неодноразово рятували царський уряд у роки гострої економічної кризи, війни і революції 1900–1907 рр. Позики підготували ґрунт для безпосереднього впровадження в економіку імперії інвестиційних капіталів.
Початком проникнення німецьких промислових інвестиційних капіталів в Україну можна вважати останнє десятиліття ХІХ ст. — 1890-ті роки. За даними статистики, на початок ХХ ст. німецькі акціонерні товариства займали четверте місце за кількістю підприємств (після Бельгії, Франції, Англії) і третє місце за сумою вкладеного капіталу (Франція, Бельгія).
Німецькі товариства діяли переважно в електротехнічній і газовій (7), металообробці й машинобудуванні (3), гірничо-металургійній (2), хімічній (3), у видобутку вугілля (2) і т.д. За сумою грошових вкладів в акціонерні товариства на першому місці знаходилися електричні й газові підприємства — 10592 тис. руб., на другому — з видобутку вугілля — 6002 тис. руб., на третьому — з металообробки і машинобудування — 4337 тис. руб.
У Катеринославській губернії (Донбас, Придніпров’я) за німецьким статутом діяли АТ «Російської гірничозаводської промисловості» (1898 р., Берлін) та АТ «Російської залізної промисловості» (1900 р., Берлін). Акціонерний капітал товариств відповідно становив 2 млн. марок та 11 млн. марок (1913 р.). Це були великі підприємства, де працювало до 1000 робітників.
Характерною рисою німецьких товариств, що створювалися в імперії, було те, що вони ставали філіями великих німецьких промислових фірм або дочірніми підприємствами.
Такими були створені у 1897 році «Катеринославський трубо- і залізопрокатний завод Павла Ланге і Ко», (відділення фірми в Кьольні на Рейні) і «Катеринославське машинобудівне АТД» (Дуйсбург на Рейні). Правління заводу Павла Ланге перебувало при заводі в с. Мануйлівка Новомосковського повіту Катеринославської губернії, а його голова Луї Гаген та члени правління мешкали за кордоном.
Тут працювали 935 робітників та службовців, для яких організували їдальню, бібліотеку та лікарню.
Катеринославський машинобудівний завод побудовано на лівому березі Дніпра, у с. Амур. Правління АТ знаходилося у Катеринославі. Його директором був Вільгельм Теодорович Кеетман, ймовірно, син Теодора Кеетмана, засновника корпорації в Дуйсбурзі. Акції товариства у 500 руб. Котирувалися на Варшавській біржі з 1898 р. і коштували від 525 до 615 руб. (нині це ПАТ Дніпропетровський завод прокатних валків).
Німецький капітал у значних розмірах діяв у російських, бельгійських і французьких АТ гірничої та металургійної промисловості, що працювали в Україні — у Південно-Російському Дніпровському та Російсько-Бельгійському металургійних товариствах, Нікополь-Маріупольському гірничому і промисловому, Краматорському металургійному.
Німецький промисловець і фінансист Густав Гартман 1896 р. заснував «Російське товариство машинобудівних заводів Гартмана» з акціонерним капіталом у 4 млн. руб., який згодом зріс до 9 млн. На заводі Гартмана в Луганську працювало 3120 робітників. Завод був великим власником землі, створивши велике промислове містечко з виробничими і службовими приміщеннями. У ХХ ст. це — Луганський тепловозобудівний завод. У місті встановлено пам’ятник засновнику заводу — Г. Гартману.
Спираючись на наукові та технічні відкриття з промислового виробництва і використання електрики, Німеччина до кінця ХІХ ст. виробляла більше електротехнічного устаткування, ніж Англія і Франція разом. Тому не дивно, що від самого початку виникнення і становлення електроіндустрії й електричного транспорту в імперії вирішальні позиції в них захопив німецький капітал. Німецькими електричними підприємствами були відомі в імперії німецькі фірми та їх філії — «Сіменс–Гальське», «Шуккерт і Ко», «Уніон», «Геліос», що мали електротехнічні заводи, постачали електричне устаткування для трамвайних і освітлювальних підприємств України.
Постійними клієнтами фірм були великі металургійні і машинобудівні підприємства України, серед яких машинобудівний завод Гартмана, Донецько-Юр’ївський металургійний та ін. Сюди постачалося устаткування для електричних станцій, підйомних кранів і т. д., що виготовлялося на електротехнічних заводах у Німеччині та їх філіях у Росії.
Німецька імперія (Німеччина та Прусія) займала перше місце за кількістю іноземних підданих у Південно-Східному регіоні України — Приазов’ї, Придніпров’ї, Донбасі — 10202 осіб.
З німецькими інвестиціями пов’язані міста Дніпро (колишній Катеринослав), Краматорськ, Луганськ, Кам’янське, Єнакієве, Нікополь, Маріуполь, Дружківка, смт Нижня Кринка, ст. Нижньодніпровськ.
Дмитро Піркл, співавтор проекту «Іноземні інвестиції в Україну. Кінець ХІХ — поч. ХХ ст.».
Валентина Лазебник, завідувач відділу Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д. І. Яворницького.
